Патріарх кіріл оголосив напад росії на Україну священною війною.
«Не існує ні українців, ні білорусів, – це все частина «русскава» народа...»
Чим переймався і з чого дивувався упродовж останнього часу редактор відділу політики газети «Волинь» Василь УЛІЦЬКИЙ
…сатанізмом рпц
Російська православна церква остаточно перетворилась на ще одну російську армію. Таку ж агресивну та людиноненависницьку. Яка так само завзято захоплює та анексовує чуже.
Поки росія до 2022 року робила вигляд, що її армії на Донбасі нема, єпархії на окупованих територіях формально залишались у підпорядкуванні так званої української православної церкви (московського патріархату). Але з початком повномасштабного вторгнення, коли рф почала включати захоплені українські землі до свого складу, рпц так само синхронно стала анексовувати єпархії упц і переводити їх під пряме підпорядкування москви (сама упц, яка ніяк не може остаточно порвати з рпц, на це приречено розводить руками).
Але останнім часом кіріл вирішив не просто бути вірним слугою путіна-люцифера, а й переплюнути його. Йдеться про нещодавній російський народний Собор у московському храмі Христа Спасителя під керівництвом патріарха кіріла. Цей Собор прийняв документ під назвою «наказ», який опублікували на сайті московської патріархії.
У ньому напад росії на Україну оголошується – увага – священною війною, таким собі православним джихадом! Там пишуть, що не існує ні українців, ні білорусів, – це все частина «русскава» народа...» Собор постановляє, що «вся територія сучасної України має ввійти в зону виключного впливу росії». Виявляється також, що російський народ із 2014 року веде національно-визвольну боротьбу «на землях Південно-Західної Русі з 2014 року проти злочинного київського режиму і колективного Заходу, який за ним стоїть». Сам Захід, на думку Собору, «впав у сатанізм».
Для української православної церкви (мп) дияволи в рясах із москви все одно залишаються канонічними, своїми, а брати-українці з ПЦУ, яка отримала Томос, і далі є якимось неправильними і «неблагодатними»…
Словом, з боку рпц маємо заклик остаточно вирішити українське питання в чисто нацистському стилі. Абсолютно неприкритий людожерський «наказ», коли будь-які коментарі зайві.
Єдине, що дивно у цій ситуації, це те, що для української православної церкви (мп) дияволи в рясах із москви все одно залишаються канонічними, своїми, а брати-українці з ПЦУ, яка отримала Томос, і далі є якимось неправильними і «неблагодатними»…
…дискусіями про те, що вважати перемогою
Якою буде наша перемога? Джек Саліван, радник президента США, який нещодавно приїздив до України, сказав, що перемога – це незалежна, вільна та демократична держава, здатна стримувати майбутню російську агресію. І багато кому це не сподобалось. Бо він нічого не сказав про відновлення територіальної цілісності України.
Але я згоден з цим американцем (хоч і з деяким доповненням, про яке пізніше). Навіть незважаючи на 20 відсотків окупованої території, ми вже перемогли. Бо московська орда прийшла не для того, щоб отримати ще один шматок нашого степу, а для того, щоб, як підтвердив той же Собор у москві, отримати всю Україну.
Повірте, скільки московити не кричали б про їхні перемоги, наприклад, в Авдіївці, той факт, що Київ і далі наша столиця, а Одеса – і досі наш головний порт, перекреслює всі їхні зусилля. Якби прийшли росіяни, багатьох із нас, як свідчать Буча та Ізюм, просто вбили б чи посадили. Придумали б щось на зразок нового голодомору. А решта українців стали б ресурсом для чергових завоювань імперії зла. Але цього завдяки ЗСУ не сталося і навряд чи вже станеться.
Тому питання треба ставити так: якою буде наша остаточна перемога? Це може бути і вихід на кордони 1991 року, і розвал росії, і якийсь інший варіант. Президент Зеленський, наприклад, в нещодавньому інтерв’ю американській пресі висловив сподівання, що кремль буде готовий до діалогу, якщо Україна зможе відвоювати території, захоплені після повномасштабного вторгнення у 2022 році.
При цьому маємо розуміти, що досягнення будь-якої з цих цілей є довгою, важкою і не гарантовано успішною справою. Повторю: втримання російського монстра на нинішній «лінії» – це вже диво. Тому на якому етапі не закінчилася б гаряча фаза війни, важливо, щоб Україна й надалі була настільки сильною, що росія буде змушена відмовитись від ідеї нової агресії. Якраз те, про що каже Саліван.
І отут треба додати: це можливо, лише якщо ми повноцінно станемо частиною західної цивілізації, тобто будемо під їхньою «парасолькою». Україна – в ЄС та НАТО – ось обов’язкова і, головне, – реальна умова остаточної перемоги в осяжному майбутньому.
