Неподалік єгипетських пірамід говорили про легендарного автора пісні «Волинь моя»

 Уже 32 роки поспіль весна не перестає приходити для нас із сином із пелюстками радості й смутку. Цьогоріч 6 квітня  ми могли б вітати свого тата й дідуся Степана Федоровича Кривенького з 83-ми іменинами. Якби жив…Але Бог покликав нашого рідного на Небеса, коли йому виповнився лише 51 рік

Не перестаю заслуховуватися розповідями про батька

Не переповісти словами, як боляче було прощатися назавжди з батьком, який за три місяці до своєї смерті став дідусем. Уже будучи важко хворим, возив подвір’ям рідної хати у Вільхівці візок із новонародженим внучам і був найщасливішим, наче не відчував болю, ніби забувся, що його хвороба – невиліковна. Щось наспівував стиха Михайликові, а нас із мамою й своїх батьків заспокоював. Мовляв, тепер мусить жити, бо хто ж, як не він, краще навчить хлоп’я співати та грати на баяні?

Не судилося. Осінь 1992 року, здавалося, подарувала йому все своє золото на його останній дорозі у Вічність. Тато помер, але не злічити людей, які пам’ятають, цінують і люблять його. Зустрічаючись із колегами, друзями, знайомими заслуженого працівника культури України, почесного громадянина Волині, автора однойменної збірки «Волинь моя» й пісні-гімну Поліського краю Степана Кривенького, щоразу заслуховуюся розповідями про свого... просто тата. Про те, як у рідній Вільхівці ліричною душею леліяв своє дітище – народний аматорський хор «Хлібодар», створений разом із тодішнім головою місцевого колгоспу, заслуженим працівником сільського господарства України Володимиром Жигуном. Як навіть у негоду ходив у найвіддаленіші від Горохова села на репетиції хорів, котрих навчав за кілька годин почуватися на сцені бодай аматорами, та все ж – артистами. Не умів сердитися й вирізнявся талантом скромності, людяності й порядності. Не думав про славу чи визнання, а натомість щедро роздаровував усім вроджену безкорисливу вдачу, чуйність,  повагу.

Ранок зустріли молитвою для Піснедара

За життя вітання з іменинами та ювілеями до батька линули з кожного села на Горохівшині, з усіх районів Волині, з багатьох регіонів України, від піснярів, які далеко на чужині вважають його пісні улюбленими, душевними, народними. А як Степана Федоровича не стало, його місце вічного спочинку з ранньої весни розцвітає квітами.

Навіть у негоду ходив у найвіддаленіші від Горохова села на репетиції хорів, котрих навчав за кілька годин почуватися на сцені бодай аматорами, та все ж – артистами. 

– Був у нашій Вільхівці. На могилі вашого тата стільки квітів, що не мав де поставити букет, – телефонував мені цими днями у Копенгаген батьків троюрідний брат Володимир Зелюк. Насолодилися спогадами за сотні кілометрів, ніби обоє побували в рідному селі.  Наговорилися й із нинішнім керівником «Хлібодару» Володимиром Онищуком – маестро неймовірної відповідальності.

Цьогоріч до Піснедара найпершими, разом із директоркою Вільхівського будинку культури Людмилою Процюк, завідувачкою бібліотеки-філії Жанною Філюк, прийшли хлібодарівці. Біля церкви у Вільхівці ранок зустріли молитвою за упокій душі Пісняра лідер Горохівської територіальної громади Віктор Годик, директор управління освіти, культури, молоді, спорту, соціального захисту та охорони здоров’я Горохівської міської ради Володимир Зінчук, начальник відділу культури і головний спеціаліст цього відділу  Олександр Шепшелей і Марія Пилип’юк, директорка Горохівської центральної бібліотеки Ольга Єлісєєва, завуч Горохівської музичної школи Марія Лотвін.  Данину вдячності митцеві, завдяки якому Вільхівка славиться селом людей праці і пісні, традиційно віддали староста Вільхівського старостинського округу Василь Казун, вчителі і діти Вільхівського ліцею, очолюваного Володимиром Мартинюком. Цього дня теплі слова чула від багатьох горохівчан, зі столиці – від народного артиста України Петра Панчука, з української діаспори закордоння. Тим часом Facebook-сторінками ширилася чергова милозвучна посвята Степанові Кривенькому «Моя Ти Волинь», слова якої написала Надія Янчук, музику – Володимир Климюк, аранжування якої здійснив Володимир Тижбірак, а озвучили цю пісенну сповідь юний Павло Міщук (м. Корець) та зразковий ансамбль естрадної пісні «Лорелей» Рівненського районного будинку школяра. Дякуємо всім, друзі. А ось про те, як своїм земляком і другом вільхівчанин Володимир Мартинюк гордився у Єгипті, читайте далі.

Аж у Каїрі заспівали: «Де ще знайти таку красу, як в казці намальовану…»

На чужині не минає й дня, щоб не розмовляла зі своєю Україною. Вона для мене – це друзі, мої колеги з газети «Волинь», жителі Горохівщини та інших громад, яких на відстані сприймаю не просто земляками, а рідними людьми, котрі дарують крила. Чергову радісну звістку цими днями отримала від горохівчанки Оксани Луцюк. Інформацію, знайдену нею у Facebook, друкуємо майже дослівно.

«Нещодавно в Українській суботній школі в столиці Єгипту (місті Каїр) відбувся захід, приурочений пам’яті волинського самодіяльного композитора, поета та заслуженого працівника культури Степана Кривенького (1941–1992 рр.). Тематичний урок для відвідувачів школи провів Леонід Мартинюк – вчитель української мови та літератури, директор Вільхівського ліцею Горохівської міської ради Волинської області. Саме через село Вільхівка, багате на народні традиції, пролягли життєві та творчі стежки Степана Кривенького.

Учасники зустрічі були ознайомлені зі сторінками біографії та художньої творчості відомого волинянина, історією діяльності створеного ним аматорського хору «Хлібодар». Написана Степаном Кривеньким пісня «Волинь моя», спільно виконана під час заходу, вже давно є не лише народним гімном Волинського краю, але й набула широкої популярності серед закордонного українства далеко за межами України.

Примітно, що серед музичного доробку Степана Кривенького є також пісні на вірші видатної української поетеси та уродженки Волинської землі Лесі Українки.

Проведений захід сприяв ознайомленню української громади в Єгипті із культурно-історичним розмаїттям українських регіонів та їхніми видатними постатями, головним лейтмотивом життя та творчості яких стала любов до рідного краю», – повідомляє Українська суботня школа в місті Каїр.

P. S. Дякуємо Тобі, Тату, Дідусю, за талант бути незабутньо-світлою Людиною, легендарною Особистістю, щирим Другом.

Леся ВЛАШИНЕЦЬ, донька композитора.

Читайте також: Незагойна рана Волині: «Наш тато застрелить путіна – і ми будемо жити, як колись».