Дві будівлі у Ковелі, які раніше використовувалися для адміністративних та навчальних цілей, переобладнали під житло для внутрішньо переміщених українців.
Тікаючи від війни, у місті на Волині вони знайшли новий дім
Історії переселенців, які отримали притулок та нові оселі у збудованому житлі у Ковелі
Четверо мешканців реконструйованого житла розповідають, як врятувалися з охоплених війною міст та дісталися Ковеля, а також діляться враженнями від нових квартир
Про це повідомляють на сайті Північної екологічної фінансової корпорації (НЕФКО).
Нагадаємо, дві будівлі у Ковелі на вулиці Драгоманова, які раніше використовувалися для адміністративних та навчальних цілей, переобладнали під житло для внутрішньо переміщених українців у рамках програми «Підтримка ЄС для нагальних потреб розміщення внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні», що фінансується Європейським Союзом та реалізується під управлінням НЕФКО.
12 березня 2024 року 24 родини переселенців з Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей отримали ключі від нових квартир у двох відремонтованих будинках.
Марія
Я родом з Лиману Донецької області. До повномасштабної війни я мешкала з дочкою в Харкові, там працювала вчителькою в школі, а моя мама жила в Лимані. 24 лютого 2022 року ми з дитиною прокинулися від вибухів за вікном. Спочатку ми поїхали до моєї матері, але вже за два тижні й там почалися бойові дії, тому ми вирішили терміново виїжджати до Ковеля. Нам вдалося втекти на останньому потязі – тому, що був розстріляний, але за добу виснажливої подорожі ми все-таки прибули на місце. І вирішили залишатися в Ковелі, тому що моя мама родом звідси, хоча давно не поверталася до рідного міста.
Ковель нам подобається. Квартира, яку ми отримали, дуже зручна, і ми вважаємо, що нам пощастило. За два роки життя тут ми ще не почувалися вдома. Війна забрала в нас відчуття дому, і ми сподіваємося, що воно повернеться тут, у цій квартирі!
Катерина
Мій чоловік ковельчанин, служить в армії з 2014 року. Я родом з Маріуполя, де ми й познайомилися 2017 року, одружилися, а за два роки народили дитину. А потім почалася повномасштабна війна.
Ми з дитиною виїхали з Маріуполя на одному з останніх потягів, а чоловік, як військовослужбовець, залишився. На початку березня ми втратили зв’язок із ним. Ми з дочкою переїхали до його батьків у Ковель і з нетерпінням чекали будь-яких новин, молячись про диво. І диво сталося: чоловік вибрався з Маріуполя, пройшовши пішки 200 кілометрів.
Мій чоловік дуже любить рідне місто і хотів, щоб ми сюди переїхали. Після того, як врятувався з Маріуполя, він пройшов реабілітацію в Ковелі й повернувся на передову.
Досі не віриться, що нарешті у нас є щось своє – власна квартира. Я до останнього сумнівалася, що це станеться. Коли мене запросили на сесію в міську раду, я не знала, чого чекати. Коли нам сказали, що ми отримаємо квартиру, це стало повною несподіванкою. Я написала чоловікові: «Ми отримали квартиру», а він подумав, що я жартую. Коли я переслала йому фото документів, він теж не міг повірити. Це таке щастя!
Тетяна
Виїхавши з Бахмута, моя родина – я і мої син та онук – об’їздили пів України, перш ніж дісталися Ковеля. Спочатку ми жили в Дніпрі, потім переїхали в його передмістя. Однак там сталося страшне: неподалік від нас розбили нафтобазу. Ми вирішили рушати й звідти й перебралися в Нікополь. Спочатку все було добре, але скоро й там почалися бойові дії. Тоді волонтери вивезли нас сюди, в Ковель. З серпня 2022 року ми тут й живемо. Місто дуже гарне, а найголовніше, тут тихо. Звичайно, бувають сирени, але немає активних бойових дій. Через те, що ми пережили, мій онук майже перестав розмовляти й почав заїкатися. Спершу він соромився гратися з ковельськими дітьми, але поступово адаптувався і прийшов в норму.
Умови у квартирі чудові. Раніше ми знімали будинок в поганому стані, без зручностей. А коли я побачила цю квартиру, у мене перехопило подих. По-перше, все так гарно і просторо, багато природного світла. Кухня така велика, що в ній практично можна жити. Крім того, є все необхідне для проживання, навіть постіль та посуд. В мене немає слів!
Микола
Моя сім’я складається з чотирьох осіб: я, дружина і двоє дітей. Ми з Херсона. Коли почалася повномасштабна війна, ми, довго не думаючи, вирішили, що треба виїжджати, бо життя в окупації я не уявляв. 24 лютого 2022 року, коли російські війська вже були в місті, ми зібрали документи, взяли дітей та поїхали.
Спиняючись у друзів, ми рухалися з півдня на північ, доки не дісталися Ковеля. Тут облаштувалися досить швидко. Діти навчаються в місцевих школах, де вже знайшли нових друзів, я працюю, а дружина служить в Збройних Силах України.
Умови у квартирі мені подобаються: усе нове, яскраве та гарне. Я вважаю, що такі проєкти дуже важливі для тих, хто залишився без домівки, бо це ознака підтримки та того, що ми всі разом.
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
