«Дрони, а не люди, мають тримати фронт та проривати його»

Олександр КАРПЮК, волонтер, про наступ росіян:

 «Зараз той етап на фронті, коли можна сказати, що наступ росіян видихся. І їх «швиряють» вперед тільки тому, що знають, що в нас мало людей в окопах. І поки це так, вони стараються максимально використовувати «вікно» можливостей. Статистика показує, що росіяни зараз несуть дуже сильні втрати по техніці та особовому складу. Але продовжують йти вперед. Тобто вони розуміють, що як тільки окоп, який повинно захищати 10 бійців ЗСУ, а не 2–3, як зараз, буде на постійній ротації обороняти хоча б 7, то в їхніх атаках вже не буде сенсу. І буде повтор весни 2023 року, коли одразу після штурмів вони пішли в глуху оборону».

Єгор ФІРСОВ, депутат Верховної Ради України VII і VIII скликань, воїн ЗСУ, про потребу чітко визначити терміни демобілізації:

 «Які зміни потрібні в законі? Ясність із демобілізацією, скільки потрібно служити військовому: два, три, п’ять, сім років? Тільки чітко, ясно й чесно. Неясність розколює країну все більше й демотивує військових. Хтось служить без розуміння завтрашнього дня, відчуваючи себе рабом, хтось «косить» від армії – і все «ок». Відтягування прийняття цих правил – сигнал військовим, що нас дурять і використовують».

Сергій ГНЕЗДІЛОВ, журналіст, а нині – воїн ЗСУ, про найважливіше питання для військових:

 «Встановлення строків і термінів служби – найважливіше питання. Я не винен у тому, що вмію «літати на дроні», а Вася не вміє. Він теж має це вміти і бути готовим замінити мене, бо з деморалізованого і «вигорівшого» за три роки війни воїна – боєць так собі. Це має зрозуміти і політичне, і військове керівництво, що люди – не раби, і навіть в тюрмі є чіткі строки, чого не встановлено в армії».

Юрій БУТУСОВ, журналіст, про те, як вийти із позиційного тупика у війні:

 «Дрони, а не люди, мають тримати фронт та проривати його. Контроль фронту зараз – це не розсилання людей у посадки, а – фронт дронів, антидронових систем, сенсорів та зв’язку. І ресурси, і сили для цього у нас є».

Володимир ВУТКІ, командир бригади, полковник Нацгвардії, про те, завдяки чому український солдат вже третій рік тримає фронт:

 «...За рахунок своїх безмежних емоційних і фізичних резервів. Навіть інколи не розуміючи, звідки ці внутрішні сили можуть взятися. Сам часто дивуюся. Не даремно, мабуть, кажуть, що ми – нація з великим духом. Тому можу з впевненістю сказати, що росіяни ніколи не здолають нас. А ще нас тримає, ймовірно, розуміння того, що нам нічого не залишиться, якщо ми опустимо руки».

Ігор ТЕРЕХОВ, міський голова Харкова, про те, навіщо росіяни невпинно обстрілюють Харків:

 «Вони хочуть, щоб люди не жили, не гуляли, не ремонтували, не займалися містом, не працювали, щоб не було життя в Харкові. Тому їм потрібно все зруйнувати, всіх залякати. Але вони не розуміють, що сьогодні неможливо залякати цих людей. Ми, як ніколи, – згуртовані. І коли кажуть, що це – незламне місто, то так і є».

Віктор ТАРАН, політолог, про наслідки обстрілів росією українських електростанцій:

 «Ті, хто залишаться в країні, мають готуватися до «віялових» відключень (електроенергії. – Ред.). Масових. І до того, що тепло у квартирах буде мінімальне. Там, де воно буде. Перевагу у виживанні матимуть ті, у кого є будиночок у селі. Тож починайте вже думати, де і як ви переживете наступну зиму. І починайте робити стратегічні запаси. Генератори, сонячні й електробатареї, дрова – це все скоро знадобиться. І чим швидше ви їх купите, тим дешевше це обійдеться. Зима – близько. І, ймовірно, це буде найважча зима із часів отримання незалежності. І не чекайте допомоги – її не буде. Усе – самі».

Віталій ДЕЙНЕГА, ексзаступник міністра оборони України, про війну і партнерів:

  «Всім, кому хочеться написати, що партнери нас зрадили, нагадаю, що інших у нас нема, а завдяки допомозі цих ми – досі живі… Нас підтримують не тому, що це правильно чи справедливо, а тому, що в 2022-му ми здивували весь світ своєю силою та сміливістю і показали результат, ніби якісь супергерої з коміксів. Нам оплатили наступну серію, щоб дізнатись, що буде далі. Бо комікс сподобався.
Бути сильними і боротись – це наш єдиний шанс. З жалості чи співчуття нам можуть прислати хіба що гуманітарну допомогу, а не снаряди. У нашій поразці будемо винні лише ми. Завдяки партнерам у нас є шанс її уникнути хоча 
б частково».