Цей прапор Володимиру Яренчуку подарували наші захисники на передовій. І в робочому кабінеті аграрія він – на почесному місці.
Волинський аграрій: «Так важко фермерам ще не було, але здаватися не маємо права: за нами стоять наші воїни»
З директором фермерського господарства «Перлина Турії» Ковельського району Володимиром Яренчуком завжди цікаво розмовляти, бо він – один із тих господарників, на яких тримається сільськогосподарська, в тому числі й тваринницька, галузь Волині.
Цього разу він був переповнений емоціями, адже напередодні повернувся зі Сходу, куди з групою камінь-каширських активістів на чолі з головою Камінь-Каширської РВА Ольгою Ващук у черговий раз возили підтримку для воїнів нашої, 100-ї бригади. Але початок розмови був на дещо іншу тему
«Чистої води – корупція, але її наші правоохоронні органи не помічають...»
– Там, на передовій, мужні воїни захищають нас і нашу землю, а тут, на жаль, ми спостерігаємо безчинства, – з нотками невдоволення і тривоги розпочав Володимир Арсентійович. – Я – про земельні аукціони, які, на мою думку, проходять з великими порушеннями. Є земля, яку ми освоїли – викорчували самосіви, прокопали канави, вирівняли чагарники, вивели бур’яни, зорали, працюємо на ній декілька років, вирощуємо врожай, платимо податки. І тут раптом вона виставлена на аукціон. Реєструємося на відповідному майданчику, який дивним чином анулюється, – і ця ж ділянка вже через 10 хвилин «вискакує» на іншому майданчику. І виграє її якийсь немісцевий чоловік за значно меншу ціну, ніж ми готові були платити. А потім пропонує нам оренду. То як це називається? Чистої води корупція. Вважаю, що тут – поле діяльності для силових структур, які мають викривати таких злочинців, карати їх, а землю віддавати тим, хто її обробляє. Коли почалася війна, були прийняті закони, відповідно до яких мали право освоювати такі ділянки. Два роки вони діяли. А чому зараз ці землі виставляють на аукціон? Аби нечисті на руку ділки, які не мають ані працівників, ані техніки, збагатилися, скупивши їх за безцінь?
«Масла у вогонь підлило» блокування кордону з Польщею, незрозуміла позиція наших сусідів. Внаслідок їхніх протестних акцій наше господарство втратило десятки мільйонів гривень.
Раніше був один майданчик по всій країні «Прозоро» – все було зрозуміло. Тепер приватні особи отримали ліцензії, придумали корупційні схеми й чекають продажу, аби стояти в черзі під номером один. А ті, хто мав би на ній господарювати, – в програші.
– Все ж хочу, аби ви розповіли, з якими враженнями приїхали цього разу з передової?
– Кожна поїздка – це важкі й, разом з тим, приємні моменти. Гірко, що ворог плюндрує й нищить наші міста й села, і кращі молоді люди замість того, щоб вирощувати хліб, ростити дітей, воюють на фронті. Тільки з нашого господарства таких майже 30 чоловік. Плюс лише в тому, що в батальйоні служать хлопці із сусідніх сіл, родичі, знайомі – вони довіряють один одному, допомагають. Нам приємно, що хоч чимось можемо скрасити їхні воєнні будні. Завжди веземо багато всього – від дронів, тепловізорів, маскувальних сіток – до різних смаколиків. І коли бачиш усміхнені обличчя солдатів – теплішає на душі. Прикро, що не вистачає зброї. Та коли немає снарядів – виручають дрони. Бійці кажуть, якби дали їм підкріплення ще – йшли б у наступ. А ще зазначають, що коли такі візити до них були б щотижня – легше було б воювати. Постійно є потреба в деяких комплектуючих до техніки, самій техніці й багато в чому. Ми вже налагодили прямі контакти з комбатами, стараємося доставити те, що вони просять.
«Особливо нині «дякуємо» сусідам-полякам...»
– Володимире Арсентійовичу, такі поїздки, як відомо, вимагають коштів, як і кожен день діяльності такого господарства, як ваше. Як виживаєте?
– Різні часи переживали, але так важко ще не було… Війна, непередбачувані погодні умови, відсутність будь-яких дотацій. «Масла у вогонь підлило» блокування кордону з Польщею, незрозуміла позиція наших сусідів. Внаслідок їхніх протестних акцій наше господарство втратило десятки мільйонів гривень. Якщо, наприклад, собівартість однієї тонни пшениці 6,5–6,7 тисячі гривень, то ми змушені були продавати її по 4700–5000 за тонну. Адже гроші потрібні щодня, 230 працівникам (жодної людина в час війни не скоротили) треба платити зарплату, а ще – податки, пальне й багато чого іншого.
– Під час попередньої розмови ви казали, що є проблеми зі збутом зерна, інших культур…
– Зараз вже майже нічого не лишилося, засіки порожні. Реалізували його, але за дуже низькими цінами. Тому й особливо тішитися нічим. «Дякуємо» сусідам – полякам, які своє зерно продають по 9 тисяч гривень, а нам і за 5 тисяч складно це зробити…
– То завдяки чому тримаєтеся на плаву?
– Виручає тваринництво – молоко, м’ясо, які завжди затребувані на ринку. І добре, що вартість на цю продукцію тримається. Тому старалися й за час війни збільшили поголів’я. Співпрацюємо з багатьма м’ясокомбінатами країни. Навіть трохи продаємо на експорт – в Азербайджан, а також маємо замовлення з країн Близького Сходу. Шукаємо інші варіанти для розширення і зміцнення господарства. Зараз «входимо» в гранти. Почали будувати цех із виробництва олії з соняшника і ріпаку. Сою вже переробляємо на олію і на макуху. Думаю, що вигода – очевидна, ми ж бачимо, що робиться в південних областях. Та й логістика дорожче обходиться, ніж сама продукція. Місяць тому запустили новий сучасний доїльний зал. Хоч-не хоч, але час вимагає перебудовувати господарку – старі приміщення потрохи реконструюємо. І хоч наш адмінбудинок ще не завершений, інші об’єкти потребують ремонту, зусилля спрямовуємо на те, що дасть прибуток, з чого платитимемо податки.
– Що найбільше вам як керівнику зараз «болить»?
– Велика біда для всієї країни й для нас у тому числі, – війна, яка приносить смерть, руїни, сльози. І абстрагуватися від цього нереально. А якщо зосередитися на проблемах підприємства, то головні з них – реалізація сільськогосподарської продукції, особливо рослинницької, за нормальною ціною й нестача обігових коштів. Чекаємо на кредит – нема за що купити міндобрива, гербіциди. Деякі фірми погодилися дати їх під майбутній урожай. Добре, що раніше запаслися частково насінням. Вже посіяли овес, пшеницю, люцерну. Теплолюбні культури ще чекають. Важко спрогнозувати, що вигідніше сіяти. Це – своєрідна лотерея, на яку впливають такі чинники як погода, ринок і багато чого іншого. Тому тут, як і в інших питаннях, мають виручати власний досвід та інтуїція. Бо нема на кого надіятися, не відчуваємо жодної підтримки від держави. Якщо в перші два роки війни можна було взяти кредит під 5–7 відсотків річних, то зараз пропонують і під 15, і то – під інвестиційні проєкти. Жодних пільг – ні в придбанні паливно-мастильних матеріалів, ні в чомусь іншому. А кожен день вимагає проводити якісь проплати. Тільки за електроенергію у місяць зобов’язані віддати більше пів мільйона гривень. Енергетики ще й вимагають гроші наперед. Та де їх взяти, адже з нами ніхто авансом не розраховується? Погрожують відключити від електропостачання. Але ж ми – стратегічна галузь, мусимо годувати країну і найголовніше – армію. І це повинні розуміти всі.
– При цьому всьому оптимізму ви не втрачаєте?
– Не маємо права. Адже нашим захисникам – не легше. Тому мусимо акумулювати всі сили, об’єднатися (на жаль, спостерігається пасивність багатьох тих, хто здатен більше допомагати ЗСУ) і працювати на Перемогу. За нами всіма – майбутнє України.
