Чи мучить совість молодих російських убивць, які запускають ракети по Україні?

...тріумфом і трагедією «батька» атомної бомби

У соцмережах натрапила на список двадцяти фільмів, які варто подивитися, бо це, як зазначалося в загальній характеристиці, – особливе кіно, яке окрилює. «Воно як кисень, після якого хочеться жити на повну, любити і ставати кращими». Звичайно ж, цікаво було, чи ж хоч щось бачила? І була втішена, що непоганий відсоток з переліку стрічок знаю – завдяки кабельному телебаченню сьогодні, виручає, скажемо так, домашній кінозал, тож принаймні «оскароносні» фільми останнього десятиліття не пройшли мимо.

А тепер до них можу додати ще й американську драму «Оппенгеймер», яка одержала найпрестижнішу нагороду Американської Академії кінематографічних мистецтв і наук за 2023 рік. Торік цей фільм демонструвався в кінозалах Луцька. Але сталося так, що, знову ж таки, дивилася його вдома. Звичайно ж, не знаючи ще, як високо  він буде оцінений. А ось щодо відгуків, то вони тоді були неоднозначні. Комусь стрічка сподобалася і драматургією, й акторською грою, для когось вона була надто довгою, а ще хтось взагалі радив не витрачати часу, «бо 90 відсотків фільму тупо про щось триндять».

Справді впродовж трьох годин герої стрічки «триндять», але, це «триндіння» – про те, що не може не зачепити. Адже йдеться про американського вченого, «батька» атомної бомби Роберта Оппенгеймера. Він очолював так званий Мангеттенський проєкт, що розробляв ядерну зброю. Вперше, як всі ми знаємо, атомні бомби було застосовано у серпні 1945 року – американські льотчики скинули їх на японські міста Хіросіма й Нагасакі. В основі фільму Крістофера Нолана – біографічна книга «Оппенгеймер. Тріумф і трагедія американського Прометея».

Тріумфом стало те, що геній вченого послужив його країні, – від вибухів атомних бомб відразу загинули 70 тисяч жителів Хіросіми та 60 тисяч – Нагасакі. Доцільність бомбардування виправдовували тим, що воно дало можливість швидко закінчити Другу світову війну без вторгнення в Японію, а це, в свою чергу, зберегло життя багатьох американських військових (утім тепер є інформація, що капітуляція Японії на той час очікувалася вже й без такого масового нищення цивільних людей – хоч метою бомбардування були військові промислові об’єкти, серед  жертв опинилася величезна кількість мирного населення). А трагедія ось у чому: як людина Оппенгеймер не міг змиритися з тим, що «став смертю, руйнівником світів». На жаль, у реальному житті він не мав можливості достатньою мірою впливати на використання свого творіння. Далі цю справу, як мовиться, брали у свої руки політики, військові. «Я відчуваю, що на моїх руках – кров», – так сказав Оппенгеймер на одній із зустрічей у жовтні 1945 року (тобто після того, як світ дізнався про трагедію Хіросіми й Нагасакі) тодішньому президенту США Трумену.

На щастя, Японія  – єдина країна, на території якої було застосовано ядерну зброю під час бойових дій. І тільки путін з його хворобливим прагненням переписати історію, розв’язавши війну проти України, здатний шантажувати весь світ тим, що може застосувати проти нас ядерну зброю.

 … спогадом про паперові журавлики, які мали врятувати японку від недуги

Мої ровесники, шкільні роки яких припали на кінець 1950-х – першу половину1960-х років, мали заняття з цивільного захисту. Нас, зокрема, вчили, як поводитися на випадок вибуху атомної бомби. Адже це був час холодної війни між СРСР та США – країнами, котрі мали у своєму арсеналі ядерну зброю. До того ж ще зовсім близькими були події, пов’язані з трагедією Хіросіми й Нагасакі, яка не закінчилася одним днем. Із серпня по грудень 1945 року загальна кількість тих, що померли від ран і хвороб, спричинених радіацією, становила близько пів мільйона осіб в обох японських містах. Наслідки вибухів атомних бомб наздоганяли й через роки.

Запам’яталася історія японської дівчинки Садако, про коротке життя якої тоді знали всі школярі. Вона народилася в Хіросімі в 1943 році. Їй було два роки, коли на місто кинули атомну бомбу. Дівчинка вижила, хоч і була в епіцентрі вибуху. Недуга, лейкемія, спричинена опроміненням, проявилася в 1955 році, коли вона вже мала дванадцять літ. За висновком лікарів, Садако залишалося жити не більше року. В лікарні її відвідували друзі. І ось одного разу найближча подруга принесла папір та розповіла старовинну японську легенду, суть якої така: якщо хвора людина складе тисячу журавликів, то вона неодмінно видужає.

У Середньовіччі серед японської знаті було популярним робити послання у вигляді складених із паперу фігурок – «орігамі». А однією із найпростіших фігурок був саме «цуру» – журавель, котрий символізував щастя й довголіття. Відтак виникло повір’я – якщо загадати бажання і скласти тисячу журавликів, то воно обов’язково збудеться.

Садако, яка з кожним днем згасала, вирішила зробити тисячу журавликів. На жаль, її задум зупинився на числі 644. Вона померла 25 жовтня 1955 року. Про цю японську дівчинку, котра хотіла жити й мужньо боролася з хворобою, написано книжки, знято фільми. Через декілька років після її смерті в Парку миру в Хіросімі була встановлена статуя, що зображає Садако з паперовим журавликом у руці. А 6 серпня, день атомного бомбардування Хіросіми, став  для всіх японців днем скорботи, в який вони роблять журавликів і пускають в небо запалені червоні ліхтарики.

 ...трагедією, яку сьогодні переживає Україна

До речі, у зв’язку із трагедією Хіросіми й Нагасакі, свого часу говорили не стільки про винахідника ядерної зброї, як  про тих пілотів, котрі скинули атомні бомби на японські міста. Якими були їхні відчуття, чи переймалися вони, що ось так, вмить, «одним розчерком пера», відправили на Небеса десятки тисяч людей і ще сотні прирекли на невиліковну хворобу, страждання і, як наслідок, – дуже коротке життя? Сьогодні зустрічаються  різні варіанти відповідей на це. За одним із них – пілоти літаків B-29, котрі мали назву «літаюча фортеця», мучилися від докорів сумління все своє життя. За іншим – єдиний із пілотів, чию психіку зачепила участь у бомбардуванні, – Клод Ізерлі (та й то, на думку скептиків, це був піар задля слави, бо Ізерлі вів літак, котрий досліджував стан погоди над Хіросімою, і в той момент, коли його колеги скинули бомбу, він уже повернувся на базу), а всі інші льотчики, навпаки, не висловлювали жалю з приводу того, що зробили...

Від цього далекого минулого, звичайно, хочеться перейти до трагедії, яку сьогодні переживає Україна, і згадати публікацію «Віддалені молоді убивці», котра була на сайті BBC. Журналісти з групи Bellingcat  (йдеться про інтернет-видання, засноване 14 липня 2014 року британським журналістом і блогером Еліотом Хіггінсом, яке займається розслідуваннями в зонах бойових дій, використовуючи аналіз даних із відкритих джерел.– Авт.) оприлюднили інформацію про секретну групу, яка керує запуском крилатих ракет на територію України. В ній – десятки військових інженерів з освітою та професійним досвідом у сфері ракетного програмування.
Дані їхніх телефонів, судячи із публікації, показують, що контакти між цими особами та їхнім начальством активізовувалися незадовго до багатьох ударів  високоточними крилатими ракетами, які вбили сотні людей в Україні, а мільйони – залишили без електроенергії та опалення... Ці групи працюють  у штаб-квартирах міністерства оборони в москві та адміралтейства – в Санкт-Петербурзі. Більшість їх членів – молоді чоловіки й жінки з досвідом у сфері ІТ та комп’ютерних ігор. Постає питання: чи мучить совість цих російських убивць, які керують запуском ракет по українських містах? Чи буде  колись це визнано злочином проти людства і покарано? 

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ