Мама воїна з Луцька передала на ЗСУ 35 000 гривень

Чим керувалася волинянка, переказуючи благодійний внесок, що підказувало їй серце і чим тішилася зболена неньчина душа, – у нашій розмові

Вперше почула про цю дивовижну жінку від відомого волинського волонтера Віталія Іваницького, який із великою душевною теплотою розповів про немалий донат у сумі 35 тисяч гривень Волинській 100-й ОМБр під час благодійної акції «Нашим воїнам для їх потреб – антидронові рушниці і системи РЕБ». Як сказав Віталій Миколайович, він просто не міг не знайти людину, яка індивідуально переказала немалі кошти. Нею виявилася 64-річна лучанка, інвалід другої групи Вікторія Дмитрівна Марчук.

Життєвий шлях пані Вікторії не був гладенько встелений. З раннього віку пізнала нелегку сільську працю, бо народилася у селі Грем’яче на Ківерцівщині. Шкільні роки пройшли в школі-інтернаті міста Луцька. Звідси й вирушила у трудове життя. Маючи неабиякий потяг до науки, вступила на навчання у Луцький індустріальний інститут. Згодом отримала направлення на роботу на Луцький завод синтетичних шкір, де й пропрацювала понад 20 років. Відзнакою за добросовісну працю було отримання квартири, якій дівчина дуже раділа. 

Прочитала у газеті звернення про допомогу, і мене такий біль огорнув за наших синів, які там, в окопах, нас захищають, то й без зволікань вирішила, хоч таким чином допомогти воїнам.

Пригадала жінка зворушливі моменти з особистого життя, коли друзі познайомили її з майбутнім чоловіком. «З Петром у нас було кохання з першого погляду. Сподобалися відразу одне одному і невдовзі побралися. Добрий був мій чоловік, спокійний, роботящий. А коли народився син Юрко, то такого дбайливого татуся й годі пошукати», – лине у спогади Вікторія Дмитрівна. Шкодує, що так рано покинув її Петро цей земний світ, відлетіла його душа у небесне царство у 2020 році.

Особливу радість і відраду знаходила жінка у синові. Навчався Юрій Марчук у луцькій гімназії №26. Потім обрав будівельну професію, ази якої здобував в Луцькому вищому професійному училищі №9. За сімейними обставинами розпочав свій трудовий шлях вантажником у одному з супермаркетів Луцька. А ще вивчився на водія, отож вимальовував собі майбутнє мирне життя, будував плани, мріяв…

Повномасштабне вторгнення російського агресора все змінило. І коли юнак  9 березня 2022 року сам пішов у військкомат, де отримав повістку, не вагаючись і не ховаючись вступив у стрій ЗСУ. Спочатку були навчання на Яворівському полігоні і вже 22 липня того ж року отримав перше бойове хрещення під Авдіївкою на Донеччині.

З того часу материнський біль за сина та його побратимів виливається у щоденну щиру розмову із Всевишнім. «Щодня починаю свій ранок із півторагодинної молитви. Господь слухає моє серце і мову, бо мати – найперша просителька за свою кровинку. Я 100-відсотково вірю, що мене Спаситель чує і дякую Йому за збережені життя», – линуть з глибини душі слова матері.

Два роки Юрій Марчук перебував у найгарячішій ділянці фронту, два рази був у відпустці і знову поспішав до своїх побратимів. Із березня цього року, як і вся бригада, перебуває на ротації. Нещодавно втретє відвідав матір і знову поспішав до своїх, бо там, каже, «ми – одна сім’я». З великою вдячністю відзивається про свого богомольного командира, який як батько навчає солдатів, піклується про їх життя, наголошуючи, щоб вони щораз читали головну молитву християн «Отче наш», яка має дуже велику силу.

А щодо коштів, які Вікторія Марчук переказала на ЗСУ, то відповіла просто і ясно: «Прочитала у газеті звернення про допомогу, і мене такий біль огорнув за наших синів, які там, в окопах, нас захищають, то й без зволікань вирішила, хоч таким чином допомогти воїнам». І насамкінець її слова: «Ми щовечора маємо розмову з Юрою, у його словах відчуваю світлу віру у Перемогу. Кожен хоче вижити, а без віри – не можна жити!»

Ніна КОСТРУБА.