«Як так: ховатися із такими гарними пасками?»

– Мам, а коли будемо паску прикрашати?!
– А хочеш?
– Дуже-дуже!!!

Син видивився, що я прикупила святкових посипок на великодню випічку і вже кружляє навколо них із купою запитань, а очі виблискують таким завзяттям, що й помислити не можу, аби не пекти. «Були часи, коли з тим усім люди мусили ховатися», – несподівано долучається до нашої теми свекор. І малий не йме віри: «Як так: ховатися із такими гарними пасками?». А й правда – їх же тільки на показ, як це і є тепер!..

Важко пояснити дитині зв’язок між випічкою, Богом і політикою. Та ми беремося. Адже і я добре пам’ятаю застереження вчительки, яка суворим тоном, відпускаючи нас після уроків на вихідні, наказувала, щоб ніхто не смів приносити з понеділка до школи ані пасок, ані крашанок. А тим більше – наголошувала – щоб і не потикалися до церкви, бо «все таємне все одно стане явним». «Така була влада», – пояснюю своєму першокласнику, який слухає з округленими очима. А він несподівано киває головою – мовляв, зрозумів – і підводить риску запитанням: «Тоді вже путін жив?».

Ця наша (спільна зі свекром) витягнута з глибини пам’яті історія підкреслює, як багато ми маємо сьогодні! Маємо і розкіш обговорювати свято зі своїми дітьми. Усе – завдяки нашим військовим, професіоналам, і тим, хто покинув свої мирні заняття, щоб боронити нас, нашу землю і право своїх сімей ходити до української церкви й пекти паски, а не, Боже борони, «кулічі». Таке наше сьогодення, поки що – криваво болюче, наповнене важкими слізьми і сподіваннями. Та настане час і про паски та інші донати, які передавали на передову для захисників (в тому числі й зі шкільних ярмарків), наші діти розповідатимуть своїм. І то буде вияв найбільш живучої передвеликодньої історії, бо вона не з підручників, а з пережитого.

Маєте свої відкриття, як жити з дітьми дружно й цікаво, діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова – 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, «Цікава газета на вихідні».

Оксана КОВАЛЕНКО, мама 4 дітей.