«Усе життя я соромився своєї матері…»: історія до сліз на Великдень

Усе життя я соромився своєї матері. У неї не було одного ока, і вона здавалася мені потворною. Жили ми бідно. Батька я не пам’ятав, а мати… Хто дасть хорошу роботу такій, як вона, – одноокій. І якщо мати прагнула одягнути мене трохи краще, і в школі я не відрізнявся від однокласників, то вона, в порівнянні з мамами інших дітей, такими гарними і ошатними, здавалася потворною жебрачкою...

Я, як міг, приховував її від друзів. Але одного дня вона взяла і прийшла до школи – просто скучила. І підійшла до мене при всіх! Як тільки я крізь землю не провалився!.. Лютуючи, втік світ за очі. А наступного дня, звичайно ж, уся школа тільки й говорила про те, яка в мене потворна мати. Ну, чи мені так здавалося. І я зненавидів її. «Вже краще б у мене взагалі не було матері, ніж така, як ти, краще б ти померла!» – кричав я тоді. Вона мовчала.

Найбільше я хотів скоріше піти з дому, від матері. Та і що вона могла мені дати? Я старанно вчився в школі, потім, щоб продовжити освіту, переїхав у столицю. Почав працювати, одружився, придбав будинок. З часом з’явилися діти. Життя посміхалося мені. І я пишався тим, що всього досяг сам. Про матір я і не згадував.

Але одного дня вона приїхала в столицю і прийшла до мого дому. Діти не знали, що це – їхня бабуся. Вони взагалі не знали, що в них є бабуся, і почали сміятися з неї. Адже моя мати була такою потворною. Давня образа захлеснула мене. Знову вона! Тепер хоче зганьбити мене перед дітьми і дружиною?! «Що тобі тут потрібно? Вирішила налякати моїх дітей?» – шипів я, виштовхуючи її за двері. Вона промовчала.

 «Вже краще б у мене взагалі не було матері, ніж така, як ти, краще б ти померла!» – кричав я тоді. Вона мовчала.

Пройшло декілька років. Я досяг ще більших успіхів. І коли зі школи прийшло запрошення на зустріч випускників, вирішив поїхати. Тепер у мене не було причин соромитися. 

Зустріч пройшла весело. Перед від’їздом вирішив побродити містом, і сам не знаю, як вийшов до свого старого дому. Сусіди упізнали мене, сказали, що моя мати померла, і передали її листа. Я не особливо засмутився, та і лист спочатку хотів викинути, не читаючи. Але все-таки розкрив.

«Здрастуй, синку. Пробач мене за все. За те, що не змогла забезпечити тобі щасливе дитинство. За те, що тобі доводилося соромитися мене. За те, що без дозволу приїхала у твій дім. У тебе красиві діти, і я зовсім не хотіла їх лякати. Вони так схожі на тебе. Бережи їх. Ти, звичайно, не пам’ятаєш цього, але коли ти був зовсім маленьким, з тобою сталося нещастя, і ти втратив око. Я віддала тобі своє. Більше я нічим не могла тобі допомогти. Ти всього добився сам. А я просто любила тебе, раділа твоїм успіхам і пишалася тобою. І була щаслива. Твоя мама».
* * *
«Шануй батька твого і матір – це перша заповідь з обітницею: щоб тобі було добре і щоб був ти довголітнім на землі» (Послання до Ефесян св. ап. Павла 6:2,3).
* * *
Немає нічого сильнішого, ніж материнська любов. Немає нічого важливішого, ніж материнське серце. Немає нічого безціннішого, ніж материнське тепло.
Бережіть своїх мам, приїжджайте частіше додому, цілуйте їм руки, говоріть з ними, поки не стало надто пізно…

Василь РОМАНОВИЧ, zatyshok.net.ua.

Читайте також: Соколиний зір: Залужний напередодні Великодня показав як влучно стріляє​.