«Якщо це буде хлопчик, назвіть його... Сергієм. Сергійком...».
«Як там наш ангелик?». Історія на вечір
Батько сімейства Сергій пішов на фронт добровольцем. Олена залишилася вдома з маленькою Софійкою та чекала на появу другої дитини, стать якої ще не знала. До села наближалися російські війська, треба було тікати. Прихисток знайшли в іншому селі, в якому проживали батьки чоловіка, але й там вже було неспокійно
Дні текли для жінки дуже повільно. Кожен із них був по вінця сповнений тривогою та надією. Щодня Олена писала чоловікові повідомлення, розповідаючи про повсякдення, про те, чим займається Софійка, як почувається вона сама та їх майбутня дитина.
Сергій відповідав настільки швидко, наскільки міг. І кожне його повідомлення було для жінки промінцем світла в темряві ночі. Він намагався не хвилювати її, описуючи своє фронтове життя. Намагався перевести на жарт усі труднощі своїх буднів...
Єдине, про що говорив серйозно – про любов до неї, Олени, до дочки Софійки та до ще не народженої дитини, стать якої вони обоє ще не знали. «Як там наш ангелик?» – перепитував. І щодня просив почути про нього чи прочитати есемес-звіт...
В першу хвилину розпачу, вона ледве не кинулася топитися, і лише перший поштовх дитини біля серця примусив її отямитися і продовжувати турбуватися про старшу доньку та нове життя.
Але настало те, чого жінка боялася найбільше. Сергій більше не відповідав. Натомість прийшло повідомлення про його смерть. Її чоловік загинув під час чергового обстрілу російськими військами українських позицій.
Світ померк в очах жінки. Її щастя було повністю зруйноване. В першу хвилину розпачу, вона ледве не кинулася топитися, і лише перший поштовх дитини біля серця примусив її отямитися і продовжувати турбуватися про старшу доньку та нове життя.
Якось, коли вона з донькою йшла з магазину, почався обстріл. Олена інстинктивно прикрила своїм тілом доньку. Саму ж її понівечило осколками.
На щастя, вдалося знайти машину й доправити жінку до найближчого пункту, де їй почали надавати допомогу. Дорогою жінка втратила багато крові, тому перебувала на межі між життям та смертю. Ще й від переляку в неї почалися передчасні пологи. Відчуваючи, що свідомість покидає її, можливо, назавжди, Олена таки встигла прошепотіти: «Якщо це буде хлопчик, назвіть його... Сергієм. Сергійком...».
Sandra OLEK.
