«– Ти мене вже втратив...»
«Кохана моя, я... одружився»: невигадана історія
– Що ти робиш? – Розгладжую зморщечку на твоєму лобі. – Хіба вона там є? – Є. Ледь помітна… Я казав, що люблю тебе? – Тисячу разів. – Хіба? Як я встиг це зробити за пів року знайомства?.. Я тебе люблю… – Як довго я тебе чекала…
Сергій повернувся після двотижневої відпустки. Вікторія якимось шостим чуттям відчувала, що сьогодні станеться щось незвичне. Вона заглядала у вічі коханого і за закоханим поглядом вловлювала ще щось таке, що змушувало хвилюватися. «Он і зморшку знайшов, якої немає. Таке враження, що хоче щось сказати, але вагається», – майнула думка.
– Ти якийсь дивний сьогодні. Не захворів?
– Я хочу тобі зізнатися. Але спочатку обійму мою кохану.
У його теплих обіймах вона почувалася затишно.
– То що ти хотів сказати?
– І не говорив би. Але – не можу… Кохана моя, я... одружився…
Вікторія завмерла в обіймах, втрачаючи почуття реальності. Їй почулося чи він справді сказав, що…
– Я не говорив тобі, що був заручений і готувався до одруження. Не знав, що так закохаюся в тебе з першого погляду. Ми з Лесею – однокласники, сиділи за однією партою, дружили спочатку, а потім мені здалося, що дружба переросла у любов. З нею завжди було так зручно. Вона мене з пів слова розуміє.
– Її звуть Леся…
– Тільки тепер розумію, що таке кохання… до болю. Коли я повертався від тебе, то нічого навколо не помічав, не бачив, що Леся вагітна. Вже скоро сім місяців. У нас всього один раз це було. Спонтанно. Я тоді й освідчився.
Ми планували весілля на осінь. Думав, що ще встигну їй зізнатися про тебе. Як приїздив додому на вихідні, спілкувався з Лесею більше телефоном. Ми майже не зустрічалися. Вона сама часом посилалася на зайнятість.
«Тільки тепер розумію, що таке кохання… до болю».
Потім зрозумів чому. Тоді ж не переймався… Коли бачились, нічого не помічав. Така маленька, худенька. Ще й так одягалась, що живота не було видно. Чи, може, я був такий неуважний. А вона нічого мені не говорила. Потім з’ясувалось, що вагітність протікає важко. Леся кілька разів лежала в лікарні. Вона не зізнавалась мені, а ще – ображалась за неувагу, чекала, поки сам поцікавлюсь, чому вона часом уникає зустрічей. А я не цікавився.
Сергій говорив, не випускаючи Вікторію з обіймів. Вона не пручалася. Скотившись по щоці, на її губи впала солона сльоза. Інша «обпекла» руку коханого. Відчувши сльозу, він торкнувся губами її волосся.
– Пробач, я зробив тобі боляче. Але мушу: хочу, щоб ти знала… Я про все дізнався від своєї мами саме тоді, коли вирішив розповісти про тебе. Не знав, що вона теж готувалася до зустрічі зі мною, бо бачила Лесю, говорила з нею. Не встиг переступити поріг, мама приголомшила новиною. Вона ніколи не втручалась у моє особисте життя, а тут виставила ультиматум:
«Негайно йдеш з Лесею до РАГСу, або ти – не мій син!».
Сергій ще міцніше пригорнув до себе дівчину і продовжив:
– Як міг вчинити інакше? Як я міг розповісти про тебе, кохана?.. Весілля не буде. Ми просто розписалися. Після народження дитини я заберу Лесю до себе. А поки що вона побуде в матері. Ми так домовилися. Я дочекаюсь слушного моменту, все їй розповім про тебе і ми розлучимось. Дитину я не покину. Ти чекатимеш? Я так боюся тебе втратити.
– Ти мене вже втратив, – відповіла вона, вириваючись з обіймів. – Пусти…
…Він не наздоганяв, так і залишився сидіти на їхній улюбленій лавці у затишному куточку міського парку. Дивився, як кохана все далі віддалялася від нього.
А вона бігла, не розбираючи дороги, повторюючи: «Чому це сталося саме зі мною?
За що?».
…Одразу після закінчення вишу Вікторія повернулася додому. Любов до рідного міста не зникла за роки столичного навчання. До того ж на неї чекало робоче місце за спеціальністю на фірмі брата. Денис був для неї головним наставником і захисником, навіть від батьків. Вони – кадровий військовий та вчителька — відрізнялися суворим стилем виховання. Вікторія ж з дитинства була волелюбною,тому їй частенько діставалося від матері.
А Денис, старший за неї на десять років, частенько брав сестричку під особистий захист. Саме він умовив матір, яка мріяла про те, що Вікторія вступатиме до педагогічного, не наполягати на цьому і відпустити доньку до столичного вишу. Тепер своє захоплення комп’ютерною технікою та дизайном вона практикує на його фірмі.
Перший день її повернення додому ознаменувався падінням. Вивих щиколотки! Такий діагноз поставив молодий незнайомий лікар. Один його погляд — і дівчина забула про біль. Вдруге вони зустрілися в парку, коли морозним ранком робили пробіжку.
– Вікторіє, чи не зарано ви навантажуєте ногу?
Вона озирнулась і одразу впізнала лікаря. Дивно, він запам’ятав її ім’я!
– Ні. Дякуючи вам, вже можу бігати.
Читайте також: На Волині воїн приїхав у відпустку і повінчався з дружиною після 23 років шлюбу.
