Великдень під звуки… тривог. Вже третій…Колонка волинської журналістки

Українці готуються зустрічати Воскресіння Христове з надією, що добро переможе зло, а життя –  смерть. Адже у цьому й сенс свята. Навіть у роки лихоліть – воєн, тотальних заборон, коли влада намагалася силою запровадити радянський атеїзм, відзначали його. Пригадую розповідь зв’язкової УПА із села Рованці Луцького району Марії Семенюк ( у дівоцтві – Шевчук) про святкування Пасхи у Сибіру .Туди її , юну дівчину, запроторили на 10 років за вироком суду, так званої «трійки», із звичним у ті часи формулюванням: «за зв’язки з УПА». «Годували нас , аби не померли, – розповідала жінка. – Парена капуста, 600 грамів хліба і 60 грамів масла на день. Ото й увесь пайок, а норми виробітку – великі. Та й до лісоповалу треба було йти 5 кілометрів. Ми хилилися від вітру. Були знесилені та вічно голодні.  Але попри це для святкового столу зуміли  приберегти  трохи хліба. Їли зі сльозами той глевкий і тягучий , як свіжий цемент, хліб, а думками були в рідній хаті… А ось у таборі на Полтавщині, куди мене відправили у 1945 році із Луцької тюрми, ми таки мали справжню паску. Там був не такий суворий режим, тож дівчата, які отримали у посилках з дому трохи борошна, тихцем на табірній кухні спекли її. То була бідацька паска – малесенька, темна, з житнього борошна, але нам  видалась такою смачною! Вона створювала атмосферу свята, піднімала дух. Ті, хто мали вишиванки, повитягали із клуночків  і одягли їх. Ми молилися, тихенько співали, заручившись обіцянкою вартового, який співчутливо ставився до нас, дати знак , якщо поблизу буде табірне начальство».

 І справді, народні традиції та звичаї  – то наш неоціненний скарб, духовний стержень, що дає силу вистояти у найтяжчі часи. Про це пам’ятали і вояки УПА та дотримувалися їх.

 На музейних світлинах можна побачити, як вони освячують паски, облаштовують великодній стіл у лісі. Бувало,  що, ризикуючи життям , навідувалися додому, аби у сімейному колі зустріти Воскресіння Христове. Знаючи це, енкаведисти робили на Великдень облави, щоб спіймати тих, на кого полювали не один місяць.

 З тривогою і надією в серці на Перемогу готуються українці до святкування Воскресіння Христового і нині, під час російсько-української війни. Правда, зустрічатимуть його без особливої радості та урочистості. Адже для багатьох свято затьмарене загибеллю рідних на фронті та у багатьох селах і містах – від рашистських бомб і снарядів.  

Вже третій рік поспіль мільйони українців позбавлені отієї святкової легкості, дитячої радості, бо ж не будеш  тішитись, коли довкола – смерть і плач, коли знаєш, що десь там, на Сумщині, Херсонщині чи Харківщині наші земляки зустрічатимуть свято під звуки повітряних тривог у підвалах, укриттях.

Ворог, навіть у найбільше християнське свято, не припиняє обстрілювати нас, намагається знищити як націю. Мільйони українців, рятуючи життя, змушені були виїхати за кордон. Тож зустрічатимуть Великдень із ностальгією за Батьківщиною, рідними, які залишилися в Україні, тривогою за чоловіків, які воюють на фронті. Їхні молитви у цей день – про Перемогу над ворогом, мир на нашій багатостраждальній землі, про повернення з полону, тих, хто захищав її, – разом із нашими підніматимуться у небо. 

 За традицією, освячені у церквах паски ми  передаємо на фронт як символ духовної єдності, підтримки воїнів. Щоб вони разом з нами відсвяткували світле свято Воскресіння Христового. Але нашим захисникам хотілося б, щоб ми не забували, що їм, крім їжі, потрібні й квадрокоптери, автівки, прилади нічного бачення та багато інших речей, щоб  активніше підтримували армію хоча б невеличкими донатами. Такі прохання зустрічаються у соцмережах. То, можливо, прислухаємося до них?

Євгенія СОМОВА,  журналістка, членкиня Національної спілки журналістів України.

Читайте також: Чи мучить совість молодих російських убивць, які запускають ракети по Україні?​.