Звісно, як куди одягатися – справа особиста, і красива хустина завжди була і буде до лиця всім жінкам світу.
Не в хустці спасіння… Колонка журналістки з Волині
Переглядаючи цими днями інтернет-новини, звернула увагу, як соціальними мережами швидко шириться публікація «ПЦУ спростувала міф про те, що жінкам не можна заходити до церкви в штанах і з непокритою головою». «Немає в нашій Церкві такої заборони. Та й в інших Православних Церквах світу (окрім мп, очевидно) подібних правил, які би забороняли зараз жіноцтву в штанах приходити до храмів, не існує. Для наших священнослужителів важливим є не те, в якому одязі людина приходить до храму, а головне – з якими бажаннями та духовними потребами», – йдеться в ній
«От і добре», – впіймала враз себе на думці, яку ще кілька років тому теж вважала гріховною. Бо, скільки живу, – без хустини не зайшла в храм жодного разу.
Ту заборону пам’ятаю ще з дитячих літ, в які не сміла перечити своїй бабусі Євдокії, коли та виймала з шафи найновішу хустку й зав’язувала її на моїй голові з таким поважним виглядом, ніби звершувала невмирущий ритуал. «Успадкувала» я його настільки ревно, що мандруючи в чергову європейську столицю, спершу завше возила з собою шарф, знаючи, що на туристичній стежині не обмину собору, костелу чи мечеті.
Така завбачливість була ще й небезпідставною. Ще перед війною на порозі Свято-Успенської Почаївської Лаври довелося не раз стояти в довжелезній черзі паломниць, щоб отримати від монаха «головний убір» чи щось схоже на чорну спідницю із засмальцьованим подолом, зайти без якої всередину було неможливо. Однак на порогах закордонних святинь досі не зустріла жодного «духовного» стража, який пильнував би непокриті жіночі голови чи ноги в штанах. Парафіяни, вбрані святково чи «по-дорожньому», однаково щиро звертаються до ликів святих зі своїми радощами й болями, а в години богослужінь насолоджуються молитвами.
Недавно була вражена дійством, прямо протилежним ще одному московському канону – «шикати» в церкві навіть на стишений дитячий голос. Посередині одного з головних соборів Копенгагена у велике коло стали мами з діточками дошкільного віку. Вони співали пісеньки про Ісуса, грали в свої національні ігри, сідали на підлогу й читали Святе Письмо… Словом, до Бога линули дзвінкий дитячий сміх і відлуння материнського щастя.
Звісно, як куди одягатися – справа особиста, і красива хустина завжди була і буде до лиця всім жінкам світу.
Проте настоятель Свято-Вознесенського храму міста Горохова, отець Андрій Сидор переконаний що не в хустці спасіння, якщо йдеться про похід у церкву.
– Звісно, збираючись у храм, потрібно себе усмиряти стосовно помітного одягу. Наші люди знають церковний етикет, – каже. – Але якщо жінка йде біля церкви без хустини й має бажання помолитися, ніхто не повинен боронити їй заходити всередину.
І про це давно вже сказано в Біблії (Перше послання Петра 3): «Hехай буде прикрасою вашою не зовнiшнє – заплiтання волосся, золоте вбрання або наряднiсть в одязi, а потаємна людина серця в нетлiннiй красi лагiдного i мовчазного духу, що дорогоцiнне перед Богом».
Леся ВЛАШИНЕЦЬ, редакторка відділу інформації газети «Волинь».
Читайте також: «Єпархія відзначила день народження і 20-ліття служіння на Волині митрополита Михаїла».
