Повстанці командира «Вовчака» знищили на Волині друга Гітлера

Убивство нацистського генерала – відплата за спалені Кортеліси

В історичних публікаціях вказано, що він народився 14 травня 1919-го року. Іншу дату народження вказує його земляк, краєзнавець Федось Романюк, у своїй книзі «Так визрівала воля»: «В селі Шайно (нині Журавлине) Старовижівського р-ну на хуторі Кут у сім’ї хліборобів Панаса і Мартошки у 1917 році народився Олексій Шум. У його батьків було п’ятеро дітей: Наталка, Катерина, Марія, Олексій і Микола. Олекса закінчив 4 класи місцевої школи, далі продовжував навчання в Ковельській гімназії, тут він зблизився з національно налаштованими патріотами, став членом ОУН і створив у своєму селі підпільний осередок».

За активну діяльність був ув’язнений польською владою, але після початку Другої світової війни вийшов на волю і втік у Німеччину, там пройшов військовий старшинський вишкіл. Після початку німецько-радянської війни, за наказом ОУН, пішов на службу в українську допоміжну поліцію. Служив спочатку в селі Деревок Любешівського району, а потім – у Ковелі. Одночасно був організаційним референтом Ковельського окружного проводу ОУН. Саме він очолив перехід ковельської поліції в УПА, при цьому було звільнено в’язнів тюрми та військовополонених із табору. Так 28 березня 1943 року розпочала бойову діяльність одна з перших повстанських сотень «Стохід».

Як згадували побратими Олекси, він був скромним і мовчазним, але відважним і рішучим командиром. Сотня активно воювала на Ковельщині й незабаром перетворилася на курінь, а її командир «Вовчак» став знаменитим після того, як йому вдалося знищити соратника  Адольфа Гітлера, керівника штабу штурмових загонів СА (Sturmabteilung SA) Віктора Лютце.

Олексія Шума похоронили у селі Жашковичі Іваничівського району. Його могила збереглася, тому що навіть комуністи не посміли її знищити.

Цей генерал і затятий нацист спеціально приїхав на Волинь, щоб зайнятися ліквідацією українського спротиву. Після отримання такої звістки від розвідників, «Вовчак» негайно зібрав підлеглих командирів і доповів про план операції та завдання кожного підрозділу.

Загін повстанців під командуванням Шума 15 травня 1943-го року зробив засідку на дорозі Ковель – Брест між селами Секунь і Буцинь. За свідченням одного з учасників того бою, «Крилатого», стрільці завчасно зайняли зручні позиції і терпляче вичікували, аж поки на дорозі не з’явилися мотоцикли, а за ними – велика колона з вісімнадцяти автомобілів, переповнених есесівцями.

«Застрочили кулемети, задзижчали кулі й посеред дороги вибухнула в’язка гранат, підкидаючи догори уламки авто, зброї, людей. Німці билися завзято, але перемога була за командиром «Вовчаком». Побачивши, що Лютце впав, поцілений в голову, він вважав головний бій закінченим і наказав відступати».

В результаті вдалої засідки і короткого, але запеклого бою, було ліквідовано шефа німецьких штурмовиків генерала Лютце разом із його штабом. Не врятувала генерала і посилена охорона з бронетехнікою.

Цікаво, що в Німеччині газети надрукували траурні повідомлення, що цей високопосадовець загинув в автомобільній катастрофі. На прощальній церемонії у Берліні був присутній і виступив із промовою Гітлер. Адже саме він призначив Лютце в 1934 році, після партійної «чистки», керувати чотирьохсоттисячною партійною армією СА. У повстанській пресі цю переможну операцію було оголошено відплатою нацистам за знищення поліського села

Кортеліси, де було вбито 2875 його жителів, з них – 1620 дітей.

За успішні бойові дії і талант організатора, Олексій Шум у серпні 1943-го був призначений командиром загону «Озеро» з кількох куренів, і водночас, заступником командира військової округи «Турів» Юрія Стельмащука «Рудого».

Тільки в одному бою під Радовичами знищили 208 фашистів

Незабаром «Вовчаку» довелося показати свій військовий талант у бою під Радовичами Турійського району. Він став найбільшим між українськими повстанцями та німецькими окупантами.

У ніч на 7 вересня 9 повстанських сотень загону «Озеро» під командуванням «Вовчака» зосередились біля села Радовичі, щоб напасти на польську колонію Засмики, звідки постійно відбувались напади на українські села. Але обставини склалися так, що замість поляків воювати довелося з німцями. Вранці на сотню Байди, яка блокувала шлях Ковель – Радовичі, напав німецький підрозділ, що їхав грабувати навколишні села. Повстанці зустріли його дружним вогнем та знищили декілька автомобілів, але німці, маючи чисельну перевагу, посунули вперед. Сотня Байди змушена була відступати. Їй на допомогу «Вовчак» відправив сотню Кубіка. Німецький наступ захлинувся, і вороги почали втікати. Повстанці їх переслідували, частину окупантів захопили в полон.

Витяг із книги Миколи Гордієнка «З рейдів УПА»: «Забравши полонених і ранених німців командир Байда відійшов у напрямку Свинарина, сотня Кубіка збирала трофеї і шукала за своїми раненими і вбитими. Вечором почався допит полонених, німці відповідали на всі поставлені питання:

– Так, вони з «вермахту», майже рік школились біля Гамбургу. Переважно молодь від 17-ти до 25-ти років. Після вишколу були на східному фронті, сюди привезені для відпочинку. Годували непогано, але «майн, Гот!» – Україна ж така багата! В Ортскомендатурі сказали, що годували б їх ще краще, якби не «партизани», якщо хочемо щось кращого, то можемо собі забрати на селах. Нас зібралося 420 по масло, яйця, сало, хліб. Може вислали б до

Німеччини трохи. Там люблять діставати пакунки з України. Хто думав, що тут можуть бути «партизани».

Наступного дня німці розпочали наступ набагато більшими силами, але повстанці були до цього готові, Олекса Шум  наказав усім сотням зайняти зручні позиції та підготуватися до оборони. Вже на початку бою влучним гарматним пострілом було спалено німецьку танкетку, а піхоту примусили залягти кулеметним вогнем. Але тут на допомогу гітлерівцям підійшов бронепоїзд,  і стрільці були змушені відступати під гарматним обстрілом.

Гітлерівці знову рушили вперед, але коли вони відійшли трохи далі від залізниці, то потрапили під снаряди зі свого власного панцирника. Шум вирішив наступати.

Пішли в наступ, німецький спротив було зламано і ліве крило завзято гнало відступаючих фріців. Вогонь був такий сильний, що німці на полі лишали своїх ранених без жодної допомоги. Становища, в яких недавно були німці, виглядали жахливо: трупи, уламки зброї, шоломи і воронка біля воронки, вириті німецьким броньовиком».

Бій тривав аж до сутінок, німці з великими втратами змушені були втікати. У Ковелі почалася паніка через чутку, що нібито повстанці йдуть до міста, його гарнізон почав готуватись до оборони.

9 вересня гітлерівці великими силами знову вирушили на Радовичі, але тільки для того, щоб забрати побитих. Після невеликої перестрілки, вони забрали трупи і поспішно рушили на Ковель. Пізніше розвідка повідомила, що німці лише вбитими втратили 208 чоловік. З нашого боку загинуло 16 хоробрих юнаків. Цей бій додав впевненості повстанцям, а також  –чималі трофеї.

В листопаді 1943 року Олексія Шума призначають шефом військового штабу округи «Турів». Він багато зробив для зміцнення боєздатності підлеглих загонів, але з наближенням фронту становище різко погіршилось. Частина повстанців мала відійти з Волині у Карпати. 20 березня 1944-го загін «Вовчака» наштовхнувся на німецький підрозділ біля села Луковичі, під час перестрілки командир загинув від ворожої кулі.

Олексія Шума похоронили у селі Жашковичі Іваничівського району. Його могила збереглася, тому що навіть комуністи не посміли її знищити. На честь героя Головна команда УПА назвала його іменем 4-ту бригаду військової округи «Завихвост».

Доля сім’ї Олексія Шума також склалася трагічно. Брат Микола утопився при переході річки Західний Буг у 1939 році. Інші рідні були репресовані і вивезені в Сибір. До рідного краю повернулась тільки старша сестра Наталка з сином...

Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.

Читайте також: «Шамани підказали путіну новий знак для війни?»