Олександр УСИК: «Для своїх дітей – я герой. Це – максимальне визнання»

Український боксер вперше виграв пояс чемпіона світу за версією WBC у хевівейті. Тепер в Олександра є всі чотири пояси від головних боксерських організацій, тобто він – абсолютний чемпіон світу!

 Як відомо, крім своїх спортивних талантів, український боксер полюбляє порозмірковувати на філософські теми – про життя, релігію, сім’ю та... біль.

Пропонуємо вашій увазі його думки, озвучені напередодні «бою 2024-го року» для інтернет-видання «Чемпіон».

Правила життя Олександра Усика:

Я не скаржуся на життя і нікого не засуджую за їхні дії. Просто намагаюся жити так, як хочу, і так, як я бачу.

Я б’ю своїх опонентів із любов’ю і посмішкою. У мене немає хижої ненависті чи злоби. У мене вона – спортивна.

Для мене немає різниці, хто переді мною в ринзі – українець, росіянин, німець чи американець. Це – бокс, а не політика.

Читайте також: «Якби розмір мав значення, королем тварин був би слон»: Усик про бій проти велетня Ф’юрі.

Для своїх дітей – я герой. Це – максимальне визнання, яке можу отримати.

У всіх є страх. Якщо ти не боїшся – ти хворий. Є страх боягузтва, а є страх, який тебе «заводить». 

Я не суперзірка, зірки – на небі. Я – звичайний хлопець, у якого, можливо, щось трохи виходить.

Я – православний християнин. Краще я помру, ніж зніму хрест.

Не потрібно просити у Бога легку ношу. Краще просити міцніші плечі.

 Політика не подобається. Тому що там мало правди, мало дій, мало роботи. Ми повинні бути творцями, повинні будувати. Повинні бути бджолами. Будемо будувати – буде все добре.

Я не критикую нашу владу, тому що мені нема чого когось критикувати. Я виконую свою роботу. Мені здається, що треба кожному з нас дійти до того, щоб не критикувати когось, а займатися своєю справою.

Засуджувати й повчати мене може та людина, яка зі мною йшла разом на цьому шляху. Або ж та, яка мене виховала.

Я почував себе українцем завжди. Мені про це говорив батько: «Ти – українець». У 8-му або 9-му класі я співав гімн перед усіма учнями. Вчителька мені аплодувала.

Діти повинні вчитися у тій країні, де їхні батьки пишуть закони.

Краще мені не говорити – «неможливо». Тому що я зроблю так, що це стане можливим.

«Не сподівайтеся на людей, треба сподіватися на Бога!»

Мені ніхто ніколи не пропонував змінити громадянство. Якби мені навіть запропонували, – я вже українець, навіщо мені його змінювати? У мене є країна, паспорт, дім, у мене  є все .

Я розмовляю з…болем. Знаєте, що я йому кажу? Що він – слабший за мене. Я сміюся над ним всередині себе. Таке відчуття, що я – трохи божевільний.

У мене немає речей, які відвертають увагу, коли веду підготовку до бою. Коли я складаю речі у валізу, там все має бути на своїх місцях.

Коли йде дощ, я мию машину для себе, а не для когось. Там має бути чисто. Так я підхожу до всього педантично.

Людям не подобається, що я не відповідаю їхнім очікуванням. Не сподівайтеся на людей, треба сподіватися на Бога!

Я ставлюся до жіночого боксу без ентузіазму. Для мене жінки – це квіти, які треба поливати. Вони повинні тішити око, пахнути.

Я не є героєм насправді. Є багато людей, які зробили більше за мене: лікарі рятують життя людей, вчителі, які навчають дітей, учені, які роблять якісь відкриття.

Соломія РОМАНЧУК, champion.com.ua.

Читайте також: «Слона побито»: після поразки Тайсон Ф’юрі поцілував Олександра Усика (Відео)​.