«Забудь про ту вигадану квітку кохання!..»: романтична історія

Відчувши під ногами тверду поверхню асфальтованого покриття, полегшено зітхнула: встигла. Озирнувшись довкола, аби зорієнтуватись перед початком пішохідного старту, вона раптом побачила, що її сумочку нахабно тримає в руках незнайомий молодий чоловік. Смикнувши за ручку, вона вигукнула:

– Що ви робите?!

– Що роблю?! Це ви зачепили своєю сумочкою мою куртку і витягли мене з маршрутки!

– Я? Що ви вигадуєте!

– Самі подивіться…

Незнайомець не брехав: Ларисина сумочка так зачепилась за кишеню його куртки, що вони вдвох ледь відчепили її, намагаючись не дорвати й так трохи пошкоджену гострою металевою защібкою тканину.

– Вибачте. Я не хотіла завдати вам шкоди. У мене із собою голка, давайте зашию.

– Не треба. Нічого страшного. Ось тільки я мав намір зійти на наступній зупинці. Доведеться пішки пройтися.

– Чому ж ви не зупинили мене, не сказали, що я зачепила вашу куртку?

– Ви так енергійно рухалися до виходу, що не хотілося вам завадити.

Вже згодом Дмитро зізнався, що ще в маршрутці задивився на дівчину, тому навіть зрадів, що знайшовся несподіваний привід з нею познайомитися. Тому й не пручався.

Лариса на той момент закінчувала університет. А він працював у сфері ІТ. Уже й на квартиру собі заробив. Саме їхав оглянути один із варіантів. Запропонував дівчині піти з ним, аби допомогла визначитися. І вона, забувши про все, несподівано для себе погодилася.

Відтоді вони не розлучалися. Дмитро виявився добрим та турботливим, одне слово – мрія будь-якої дівчини. Але Ларисі цього було замало: їй хотілося щоденної романтики.

«Яка ж я дурна! Він любить мене!». І вона його любить. Зрозуміла це тільки тепер, коли може втратити коханого.

Незважаючи на перше враження від їхньої незвичної зустрічі, хлопець, на її думку, був «приземленим», весь час сидів біля комп’ютера, програмував. А дівчині мріялось, щоб центром його всесвіту була саме вона. Тому, коли

Дмитро запропонував їй руку і серце, вона раптом у відповідь запитала:

– Уяви на вершині гори прекрасну квітку. Але, зірвавши її для мене, ти упадеш і розіб’єшся. Чи зробив би ти це для мене, знаючи, що в результаті загинеш?

Хлопець якось дивно поглянув на неї і нічого не відповів. А Лариса все трактувала по-своєму:

– Значить, ні? То такою буде й моя відповідь.

…Лютневий ранок видався сонячним. Але так не хотілося вставати. Раптом пролунав дзвінок.

Телефонувала подруга:

– Ларисо, чому слухавку не береш?

– Не хочу нікого чути. У мене трагедія: з Дімою розлучилась.

– Ти що, нічого не знаєш?

– Що я маю знати?

– Війна! Увімкни телевізор!

Це було якимось жахіттям. Світ наче обернувся догори дригом. Якась паралельна реальність…

Почувши сигнал про СМС, взяла слухавку… Від Дмитра. Почала читати й завмерла:

«Кохана, я б не зірвав ту квітку для тебе, знаючи, що помру…»

Але продовжила читати:

«Мені потрібно бути поруч, бо ти така неуважна, завжди потрапляєш у якусь халепу. Маю бути поруч, аби тримати тебе за руку чи обіймати, коли потрібна моя підтримка. Та якщо хтось любить тебе більше за мене, то я готовий зірвати цю квітку для тебе, люба. Але не тепер, а після Перемоги над ворогом. Тому мушу повернутися живим. Прощавай, кохана, і – до зустрічі».

Сльози великими краплями стікали по обличчю: «Яка ж я дурна! Він любить мене!». І вона його любить. Зрозуміла це тільки тепер, коли може втратити коханого. Зателефонувала йому, але він був поза зоною.

Згодом подзвонив сам, з іншого номера. Заспокоїв, що з ним усе добре. А Лариса у розпачі закричала:

– Коханий, забудь про ту вигадану квітку кохання! І про відмову! Я згодна вийти за тебе заміж! Я так боюся тебе втратити!

– Дурненька моя! Хіба ж я сумнівався?! Не бійся! 24 серпня, після Перемоги, буде наше весілля!

Тепер вона знає, що так і буде. Бо їй пообіцяв найнадійніший, найкращий чоловік на світі – її коханий.

Наталя ТАРАСЕНКО, «Ваш інтерес».

Читайте також: «Кохана моя, я... одружився»: невигадана історія.