На «Азовсталі» Назарій Гринцевич був парамедиком і врятував чимало життів.
«Що б не було у вас, слухайтесь маму, їжте кашу і любіть Україну»
У Вінниці попрощались із 21-річним «Грінкою» – наймолодшим захисником «Азовсталі» Назарієм Гринцевичем. Його побратими і рідні прийшли на прощання у чорних футболках із фразою «Грінки», яку він сказав у підвалах «Азовсталі»
Воїн бригади спецпризначення нацгвардії «Азов» Назарій Гринцевич на псевдо «Грінка» пройшов блокаду в Маріуполі, російський полон, а після звільнення знову пішов на фронт. Йому був 21 рік. На прощання з Героєм зібралися сотні вінничан.
Ще підлітком, у розпал війни на сході, Назарій був у фанатському русі футбольного клубу «Нива» (Вінниця). Багато хто зі старших хлопців-уболівальників уже воювали в «Азові» – стати до лав полку мріяв і Назарій. На цьому ж стадіоні він торік читав молитву захисників «Азовсталі». За загиблих і тих сотень воїнів-азовців, які дотепер у полоні. Тепер тут прощалися з ним…
Побратими і рідні Назарія прийшли на прощання у чорних футболках із фразою «Грінки», яку він сказав у підвалах «Азовсталі»: «Що б не було у вас, слухайтесь маму, їжте кашу і любіть Україну». Тепер ці слова стали заповітом, і їх скандують з трибуни побратими азовця.
На «Азовсталі» Назарій був парамедиком і врятував чимало життів. Уже після повернення з полону «Грінка» згадував, як під час блокади Маріуполя йому хотілося жити. І як вони з побратимами говорили про смерть у підвалах «Азовсталі». Та навіть жартували, яку шану після неї хочуть. «Я хочу мурал на школі. От «забийте». Якщо не дай Бог шо, то хай буде мурал», – казав хлопець.
На цьому ж стадіоні він торік читав молитву захисників «Азовсталі». За загиблих і тих сотень воїнів-азовців, які дотепер у полоні. Тепер тут прощалися з ним…
Про російський полон Назарій Гринцевич говорив неохоче. Лише згадував, як мріяв попити молока з печивом. А після виходу з катівень росіян «Грінка» зробив татуювання – «хліб і кисіль». Він казав, що це було найсмачніше, чим його годували в полоні.
Назар якомога швидше намагався повернутися на фронт і став командиром взводу оптичних спостерігачів підрозділу «Контакт 12» – заради помсти ворогу за закатованих і вбитих на війні побратимів.
«Я знаю скільки моїх побратимів ще там. Скільки цей ворог наробив шкоди моїй країні. І я живу помстою за той біль, який вони принесли нам. Ось і все», – казав Назарій. І жодного разу не пошкодував про свій вибір бути військовим.
