«Міг за собою повести хлопців», – кажуть побратими про Артура Трофімюка.
Куля снайпера обірвала його життя у 22 роки...
Побратими просять посмертно присвоїти звання Героя України Артуру Трофімюку з села Сокиричі Луцького району
У пам’ять про колегу бійці 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, де служив волинянин, зареєстрували відповідну петицію на сайті Президента України. Про це розповів «Суспільному» батько загиблого військового Юрій Трофімюк.
Його син пішов воювати у 19 років, загинув від кулі снайпера 16 квітня 2023 року у Запорізькій області. Артуру Трофімюку було 22, він мав позивний «Ластівка».
«Не пожив... Він завжди говорив, що ластівки завжди повертаються додому. Ось і вернувся», – говорить батько загиблого бійця.
Батьки пригадують: Артур змалку мріяв бути військовим. Тому після школи вступив до Одеського військово-морського ліцею.
Йому треба було на реабілітацію, а він відмовився від неї і пішов далі на війну.
«По закінченню ліцею він чогось не захотів в академію іти. Сказав, що не зможе сидіти за партою ще п’ять років. Тоді йому було 17. Він вирішив піти на роботу на рік, а з 18-ти років був готовий підписати контракт», – каже мама – Руслана.
І додає: коли Артуру було 19, він прийшов до свого командира і сказав, що готовий їхати в зону проведення ООС. Про те, що її син бере участь в операції об’єднаних сил, жінка дізналася випадково.
«Одного разу на День матері мені прийшов лист із Донецької області, з Гранітного. В листі мене привітали, подякували за сина, що такого виховала. І я йому одразу пишу: «Артуре, де ти знаходишся?» Він мені пише, що «я – в Десні, то командування – на Донеччині», – згадує мама загиблого бійця.
Старший сержант гірсько-штурмового підрозділу 128 гірсько-штурмової бригади Артур Трофімюк був командиром відділення. На початку повномасштабної війни його підрозділ перебував під Мелітополем.
«Загинув їхній командир, і він взяв на себе відповідальність керувати. Провів цей бій із мінімальними втратами. І хлопці побачили, що він може. Ми й не знали, що в нього такі якості були, що він дійсно був лідер – міг за собою повести хлопців», – розповідає пані Руслана.
Восени 2022 року під час визволення Херсонщини Артур отримав поранення. Батьки не знали, що їхній син лежав у госпіталі, бо він не зізнався.
«Йому треба було на реабілітацію, а він відмовився від неї і пішов далі на війну. Був під Бахмутом, Соледаром. Після Бахмута в нього була відпустка 10 днів. Він як приїхав, то у нього навіть вираз обличчя змінився – він постарів», – пригадує мама загиблого бійця.
За свою службу Артур Трофімюк удостоєний військових нагород.
«Для мене ці нагороди – це все, що залишилося від сина», – каже його батько Юрій Трофімюк.
Петиція про присвоєння Артуру Трофімюку звання Героя України станом на 4 травня набрала понад 11 тисяч голосів із 25 тисяч необхідних. Збір підписів триватиме до 19 липня.
Олена ЧЕРНУХА, «Суспільне Луцьк»
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
