Сльози Волині: чи не забули ми, що таке «вдовиний плуг»?

На третьому році повномасштабного вторгнення не раз зустрічалася із жінками, чоловіки яких, на жаль, вернулися додому в домовинах. Одна із них – Майя Сокол із села Матейки, що на Маневиччині, яка втратила на війні свого коханого чоловіка Івана. Не дочекалися батька двоє синів: старший Микола, якому нині 14 років, і молодший Анатолій – йому 13.

Вдова Героя Майя Сокол при зустрічі говорила: «У нас було велике кохання, сини народилися й росли в любові та повазі, сварок ніколи не чули». Тим більш хлопцям важко змиритися з думкою, що вже ніколи вранці тато не прийде до них у кімнату й не обніме, не поцілує і (так само ввечері)  не розпитає, як минув день, не побажає спокійної ночі.

Читайте також: Волинянин Іван Сокол пішов захищати Україну, щоб його сини не бачили війни.

 Саме цій жінці зателефонувала недавно, знаючи до сліз її зворушливу розповідь про те, які золоті руки були в її Івана, як він старався, щоб їхня сім’я перебралася у свій дім, яким хорошим татом був. Поки діти були маленькі, нарівні з нею доглядав за ними. Розпитувала, як живеться їй другу весну без чоловіка (торік навесні Іван Сокол, підлікувавшись після важкого поранення, повернувся на фронт, а в кінці травня загинув), як обсіялася, обсадилася? У відповідь Майя надіслала світлини – ілюстрацію того, про що хотілося почути. А далі на моє прохання прокоментувала, що на цих знімках, і стало зрозуміло, що основними помічниками жінки стали її сини. На одному фото вони гній вивозять на поле, на другому – буряки столові й кормові, моркву сіють ручною сівалкою.

Чи громада, місцева влада, допомагає, пам’ятаючи про «вдовиний плуг» – традицію людяності й милосердя?

– Чоловікова родина допомагала. І моя – теж: мама, тато, сестра виручали, щоб вчасно впоралася з городом. Із двоюрідним братом син сіно возив, бо ж у цьому році косовиця рано почалася,– говорила пані Майя.

Мова зайшла, звичайно про те, чи громада, місцева влада, допомагає, пам’ятаючи про «вдовиний плуг» – традицію людяності й милосердя? Й жінка говорила:

– Щодо городів, то – не дуже… Територіальна громада, правда, дровами забезпечила. Зверталася, щоб дорогу допомогли зробити до нас (ви ж були тут, то бачили, яка вона). На жаль,  поки що – тихо, і не впевнена, що справа зрушиться з місця. Про вірян Церкви євангелістів скажу – продуктові набори час від час дають…

 Найголовніші помічники вдови – її сини, які і гній вивозили, і моркву, буряки сіяли.

 Відчувалося, що вдові хотілося більше розповісти й показати те, що після загибелі чоловіка, тримає її на цьому світі. А це насамперед – теплі спогади про те, як їм жилося разом, все, що пов’язано з тими днями, коли вони були щасливі. На світлинах – вірний охоронець обійстя – собака Рекс, якого «вигодував і дуже любив чоловік». І коник, який теж був улюбленцем її Івана: тепер із великою турботою і сини, й вона доглядають за ним… А ще Майя не могла не згадати, як їхня сім’я, поки був живий чоловік, гарно відпочивала у вихідні вдома:

– Поставивши у дворі мангал, чоловік смажив шашлики, пригощав нас. Тепер цю сімейну традицію продовжують сини.

* – Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду».

Катерина ЗУБЧУК, заслужений журналіст України.

 

У боях за Україну полягли мужні сини Волині:

Сергій ДМИТРУК – боєць із селища Шацьк;

Віталій КОЛЕСНИК – боєць із села Зміїнець Луцького району; 

Артем РУДИЙ – бойовий медик із села Заріччя Володимирського району;

Богдан БУДЧИК – боєць із села Мокрець, що на Турійщині;

Сергій КАСЬЯН – боєць із села Дуліби, що на Турійщині;

Анатолій ОНІЩУК – боєць із села Чорниж, що на Маневиччині;

Микола ЗАЛІПА – боєць із села Комарове, що на Ратнівщині;

Сергій МАКАРЧУК – боєць із селища Маневичі;

Назар ХМІЛЕВСЬКИЙ – боєць родом із міста Ківерці (проживав на час війни у місті Львові);

Віктор ШВОРАК – боєць із села Радошинка Камінь-Каширського району;

Анатолій МРОЧКО – боєць із села Тур, що на Ратнівщині;

Валерій ЄФИМЧУК – боєць із села Кукли, що на Маневиччині;

Іван АЛЕКСЮК – боєць із села Сокиричі, що на Ківерцівщині;

Сергій ЛУКАШУК – боєць із села Хрипськ, що на Шаччині;

Володимир БУДЬКО – боєць із села Зарудчі, що на Любешівщині;

Роман ГАВРИЛЮК – боєць із міста Луцька;

Сергій ТУРУК – боєць із селища Заболоття, що на Ратнівщині;

Іван НИКАНОРОВ – боєць із села Глухи, що на Старовижівщині;

Вадим ДІДУХ – боєць із міста Луцька;

Богдан РАБЧУН  – боєць із села Кадище, що на Ківерцівщині;

Андрій ДЕНИСЮК – боєць із селища Цумань;

Андрій КРУК – боєць із селища Цумань;

Микола ВАРЧИН – боєць із села Любитів Ковельського району;

Микола ЖУК – боєць із селища Шацьк;

Артем ТЮРИН – боєць із села Корсині, що на Рожищенщині.

Читайте також: Незагойна рана Волині: «Наш тато застрелить путіна – і ми будемо жити, як колись».

 

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.