Мейфа й Айріс завдяки любові до українця полюбили всім серцем і Україну! Доказом є ці вишиванки і розписані писанки.
Китаянка святкує наш Великдень і вітається «Слава Україні!»… у Канаді
Років десять тому син моєї доброї приятельки Максим поїхав на роботу у Китай. Метою такого добровільного відрядження стало велике прагнення побачити світ, пізнати іншу культуру, знайти нових друзів. Юнацький максималізм себе виправдав: він виконав свою програму-мінімум і навіть більше – полюбив цю дивну східну, абсолютно нам чужу, на перший погляд, країну
Робота була теж до душі – вчив у приватному дитсадку Піднебесної англійської мови маленьких китайців. Тоді й зародилося велике кохання з власницею дитячого закладу, продовженням якого стало створення сім’ї.
Після початку повномасштабної війни ситуація спонукала Максима емігрувати в Канаду, у Вінніпег. Без проблем відкрив візу – і через деякий час вже шукав роботу в цьому проукраїнському місті. Виникли складнощі з оформленням документів для його обраниці, в якої на утриманні була неповнолітня дочка від першого шлюбу. Але, напевно, як кажуть, немає таких перепон, які не могло би подолати справжнє кохання.
Бо незадовго Мейфа (так звали китаянку) переїхала до свого майбутнього чоловіка у Країну кленового листка. Заради нього кинула свою кар’єру, і найголовніше — багато чого змінила: світогляд, віру, традиції. Свідчення того – цьогорічна підготовка їхньої сім’ї до Пасхи.
Максим, який із раннього дитинства жив в атмосфері пошанування Бога, українських обрядів і звичаїв, сам спік паску. Бачив, як це робили бабуся і мама. А його дружина, скориставшись порадами інтернету, розмалювала яйця.
Треба було бачити, як акуратно і натхненно китаянка фломастером (писачок з воском ще не освоїла) виводила наш тризуб, а поруч синьо-жовтий та червоно- чорний прапори! А, збираючись в православну церкву (в Китаї не відвідувала ніякої), одягла подаровану майбутньою свекрухою вишиванку і груди прикрасила коралями – символом українськості. Придбала вишиванку й для дочки Айріс.
Частинка України – й там, де звучить наша мова, лунає наша пісня, де є щире вболівання за те, щоб вона була вільною і незалежною.
Подруга розповіла, що з сусідами, які прибули туди зі Стрия, що на Львівщині, її невістка вітається не інакше, як «Слава Україні!»
Ми можемо багато говорити з осудом про тих молодих людей, які перебувають за кордоном. Навіть про тих, котрі туди виїхали до 2014 року і, однак, теоретично, мали би повернутися у рідну країну, захищати її від загарбників.
Це, за великим рахунком, з порядку денного не знімається. Але якщо вже цього не сталося, то ті, хто організовує гуманітарну допомогу для України, хто намагається підтримувати й поширювати наші, звичаї, обряди, утверджувати національну ідентичність в інших країнах і цивілізаціях, розповідати правду про те, хто така росія і чому вона прийшла на нашу землю, заслуговують на добре слово, на похвалу. Бо частинка України – й там, де звучить наша мова, лунає наша пісня, де є щире вболівання за те, щоб вона була вільною і незалежною.
Алла ЛІСОВА, редакторка відділу економіки газети «Волинь».
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
