Тепер в Олександра є всі чотири пояси від головних боксерських організацій, українець став третім боксером в історії чотирьох чемпіонських титулів, який став абсолютним чемпіоном світу.
«Батьку, ти чуєш мене?! Ми це зробили!.. Слава Україні!»
Олександр Усик став першим у ХХІ столітті абсолютним чемпіоном світу у важкій вазі. Кому були присвячені ці слова після завершення історичного бою?
Ні. Тут мова не про Бандеру. І не про щось християнське. Це присвята батьку Усика – Олександру.
Батьки Усика родом із півночі країни: матір – із Чернігівщини, а тато –з Сумщини. Тому це дуже фактурний, типажний українець – наче з полотен сюжетів Гетьманщини. Анатомічно – дуже «породистий». Думаю, всі помітили, як йому пасують вуса, сережка, вишиванка і повернення до коріння. А не стрижка «під горщик», костюм Джокера, інтерв’ю у Оксани Марченко та інший «трешак».
Отже, батько Усика був військовим і воював в Афганістані. Там отримав два поранення. Та, за словами сина в інтервʼю AFP, після цього переживав посттравматичний синдром.
«Я бачив наслідки цього післявоєнного стану і те, що з ним сталося, у нього часто боліла голова, у нього був дуже високий тиск. Я пам’ятаю, що до останнього йому снилися кошмари, в яких він називав імена своїх убитих товаришів», – розповів Усик в січні 2023.
Він додав, що батько ніколи не розповідав про свою участь у війні, але підкреслював негативне ставлення до неї. Казав, що «це жахливо, і не дай Боже, щоб таке сталося, наприклад, з вами, щоб ви або пішли воювати, або бачили війну». Впевнена, що так і було. Батько Усика з Тернів – це мій Недригайлівський район. Так склалось, що з цих місць чимало хто був у Афгані – і батьки моїх однокласників розказували таке саме про травми і смерті.
Коли Усик у підлітковому віці, як єдиний син, висловив бажання – чи не піти йому у військові, батько сказав займатись спортом, піти в університет і пройти військову кафедру. Чому? Бо радянський союз використав Усика-старшого для загарбницьких воєн, а потім використаний чоловік, колишній військовий, працював на будівництвах у Криму і підривав здоровʼя замість якоїсь мінімальної реабілітації.
Батько Усика був проукраїнською людиною. Якби він пожив довше – Усика-сина не качало би так на гойдалках. І він би раніше утвердився в українстві без шоку.
Що врешті і призвело до смерті у молодому віці. Також варто розуміти, що на початку нульових, армія була – синонімом безхатька хіба.
У девʼять років Усик ледве не помер від пневмонії, і родина витратила на лікування – всі заощадження з кримських заробітків на свій дім. Тому молодший Усик купив їм хату за перший серйозний гонорар зі спорту. До слова, через погане дитяче здоровʼя – одна із бабусь Усика потягла його у православʼя. Щоб внук був здоровішим. Можу сказати, що це типове лікування на півночі – «піди і помолись, помаж болячку святою водою»… Є ще алое і березівка.
Батько Усика навчив сина дисципліні і вчив не бути «побутовим інвалідом» – Олександр прасує, пере, прибирає. І може приготувати собі поїсти. В одному інтервʼю він сказав, що без проблем готує дітям і перевіряє уроки, якщо Катерини немає вдома.
Батько Усика був тим, хто направив сина з футболу на бокс. Після бою з Гассієвим у 2018 році Олександр Усик сказав: «Цю перемогу я хотів би присвятити батькам. Мого батька, на жаль, нема, але він бачить, що відбувається. Мій батько – перша людина, яка привела мене в бокс, говорила, що я зможу досягти успіху».
Батько вболівав за сина на Олімпіаді 2012 року. Із інтервʼю Усика:
«Він застав момент, як я став олімпійським чемпіоном, але я не встиг приїхати із золотою медаллю до нього, щоб показати нагороду, – поділився Усик в інтерв’ю TNT Sports, при цьому не стримуючи сліз. – Коли я повертався з Лондона, збирався їхати до батька. Купив машину, хотів показати її татові. Мама зателефонувала о третій ночі та сказала, що він – помер (від інфаркту. — Авт.). Тож коли я приїхав, тато вже лежав у труні. Я просто дістав нагороду з сумки, вклав медаль у його мертву руку та вийшов із кімнати». Це була та сама нагорода, яку Усик здобував, танцюючи гопак після перемоги в кожному бою – для багатьох українчиків то було лютою екзотикою.
Батько Усика був проукраїнською людиною. І я впевнена, що якби він пожив довше – Усика-сина не качало би так на гойдалках. І він би раніше утвердився в українстві без шоку, коли окупанти хазяювали в будинку Усика у Ворзелі. І крали там усе – чітко розуміючи, чия це хата.
Усик: «У мене батько все життя говорив російською мовою, навіть живучи в Чернігівській області, там, де всі розмовляють українською, але він все життя говорив російською мовою. Проте завжди мені повторював: «Хто ти за національністю? Ти – українець». Він мені завжди про це говорив».
І із нічної «пресухи»:
«Я сумую за батьком. Я казав батьку, ти живеш там, я живу тут, будь ласка, не приходь до мене, я люблю тебе. Для мене важко, коли батько приходить до мене, бо я згадую все своє життя. Він тут, може десь біля вас», – сказав український боксер зі сльозами на очах.
Власне, перемога була присвятою батьку, який правильно розкрив талант сина. І зробив його мегазіркою світового боксу.
P. S. Усик – наш. Хай повертається до себе. Приємно читати, як ліберальні пушкіністи засцяли написати, що це «український боксер». Пишуть просто –«боксер».
Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА, журналістка, блогерка, телеведуча
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
