«Вийшла заміж за українця, а як почалася війна – мене «перемкнуло», і більше російською не говорила»
«А от ми так і нє смоглі пєрєстроіться»
Потяг Київ–Кишинів. Їду в дводенне відрядження. Практично скрізь у поїзді – російська мова.
Сусіди знизу – пара літніх людей, що прямують на відпочинок до Туреччини. Після кількох моїх запитань пробують відповідати українською, але якось дуже сутужно.
У Вінниці на сусідню верхню полицю сідає дівчина, яка бачить, як моє обличчя трохи перекошується від фрази: «Ето Вінніца? Меня даже тут із магазіна виставілі за то, что я по украінські нє розговаріваю».
У цей момент я пригадую, скільки зневаги в моїй родині отримували навіть в радянські часи родичі, що в тій же Вінниці віддавали своїх дітей до російської школи. Тому я розумію, про що говорить пані знизу. І все це явно написано на моєму обличчі.
Дівчина з розумінням мені підморгує, і я тішуся, яка в неї прекрасна українська. Ми з нею, сповнені порозуміння, говоримо про маршрут і т.д.
На кордоні прикордонник запитує, куди прямуємо, і дівчина каже: «В аеропорт, потім – у Єреван, а звідти – в росію».
І дає йому свій російський паспорт, мовляв, там – батьки.
У моїх сусідів знизу – культурний шок і питання, а як вона так змогла українську вивчити?
«Вийшла заміж за українця і приїхала в Франківськ у 2021-му, а як почалася війна, то мене «перемкнуло» і більше російською не говорила», – відповідала вона. І в її вимові жоден звук не вказує, що її рідна мова – інша.
«А от ми так і нє смоглі пєрєстроіться», – каже жінка і запитує в дівчини, чи не могла б вона як росіянка порадити їм, як переоформити за російськими законами квартиру в окупованому Бердянську на їхню дочку, яка в росії мешкає.
Я слухаю цю розмову крізь читання «Саду Гетсиманського» Івана Багряного, мого улюбленого автора епохи українського «Розстріляного Відродження», і думаю, як же точно він описує те, що великі репресії і нелюдські знущання над українцями здійснювали саме «маленькі українці», які просто зробили такий свій вибір…
Вибір насправді ми робимо щодня. І те, як діяти, і те, якою мовою говорити.
А ще думаю про те, наскільки ж значною є мова в структурі ідентичності…
Доїжджаю в Кишинів, тут скрізь – російська, і таксист, який нею ж розповідає, що «со всємі надо дружить» і «євросоюзу ми нє нужни»…
Це – прям до болю знайомі міркування, які видозмінилися у багатьох українців лише завдяки російським ракетам на наші голови…
… Щоб відірватися від імперії, найперше маємо припинити говорити в себе вдома мовою цієї імперії, бо саме це робить нас колонією.
Залежність завжди починається з імперської мови. Незалежність – із власної. Просто вкотре пересвідчуюся в цьому під час от подорожніх спостережень.
Вікторія СЮМАР, народний депутат України, фракція «Європейська Солідарність».
Вас також зацікавить: Найкращий співак Волині вразив своїм поетичним твором про крик і плач дитячий (Відео).