«Син – на війні, онук – у полоні. Кожен день – біль»

На акцію виходять щотижня

69-річна Тамара тримає плакат «Син – на війні, онук – у полоні. Кожен день – біль», а 75-річний Володимир – «Мрію дожити до обміну онука». Вони – бабуся і дідусь 29-річного бійця «Азова» Богдана, який захищав «Азовсталь» і вже понад два роки перебуває у полоні. Щонеділі Тамара і Володимир виходять на акції-нагадування про полонених у Києві, інформує «Українська правда. Життя».

Дідусь Богдана має хворі ноги, але використовує трекінгові палиці, щоб постояти бодай годину. Чоловік каже, що коли згадує, який біль переживає онук у полоні, стояння на акції уже не здається важким.

«У молодості я дуже багато бігав, а тепер мені – 75, і ноги відмовляють. Але ті ж палиці допомагають. На минулій акції ми години зо дві стояли.

Я хочу хоч трішки підштовхнути владу і суспільство, щоб вони діяли. Тільки воно може просити активізувати обмін полоненими. Я показую, що і з хворими ногами прийшов, щоб ви щось зробили!», – каже Володимир.

Чоловік каже, що коли згадує, який біль переживає онук у полоні, стояння на акції уже не здається важким.

Бабуся Богдана – Тамара – додає: «Я сама з Маріуполя, вийшла заміж і переїхала у Часів Яр. Донька тут виросла, потім діти одружилися, народився Богдан. Маленьким він був завжди з нами, потім на кожні канікули приїжджав. Був такий спокійний: любив малювати, складати лего… Потім виріс і у 20 років вирішив йти в «Азов». Ми були в шоці… Він небагато розказував про війну. Але постійно приїжджав до нас і на свій день народження, і на наші, і влітку. У нас – дуже гарна природа: ліс, ставки… Гарно було в Часовому Яру, якого вже напевно нема».

21 лютого 2022 року Богдан мав святкувати 27-річчя і, як завжди, планував приїхати до бабусі з дідусем. Але 24 лютого почалась повномасштабна війна, і хлопець став на захист Маріуполя. Син Тамари і Володимира, дядько Богдана, також долучився до війська.

Богдан виходив з «Азовсталі» 20 травня одним із останніх. Сімʼя «азовця» востаннє отримала інформацію про нього понад рік тому. Бабуся й дідусь воїна втратили все у Часовому Яру, а його кохана, Катерина, врятувалася з Маріуполя, тож тепер вони живуть в Києві та два роки чекають Богдана з полону. І їхня родина у цьому горі – така не одна.

Нині близько півтори тисячі оборонців «Азовсталі», серед яких – майже 900 «азовців», перебувають у російських катівнях.

Переконав виїжджати і врятував всю родину

Востаннє Катя бачила свого коханого 21 лютого 2022 року, коли його відпустили додому на один день. Вона спекла улюблений торт Богдана і закохані відсвяткували його 27-й день народження разом.

«Я тоді запитала в нього, а що, як ми більше ніколи не побачимось?.. І от вже понад два роки ми не бачимось. Навіть не спілкуємось», – каже дівчина.

Повномасштабне вторгнення пару застало в Маріуполі. Ще за тиждень до великої війни Богдан почав умовляти Катю виїхати на захід України. Дівчина не хотіла їхати і навіть не могла зібрати «тривожну сумку», але, про всяк випадок, купила багато корму котам.

24 лютого Богдан уже був на базі, а Катя не спала, вночі почула перші вибухи з боку окупованої Донеччини. А потім дуже гучні вибухи пролунали неподалік від її дому. Богдан наполіг, щоб Катя з сім’єю терміново виїхала з міста – і цим врятував їм життя.

Батько Каті спочатку хотів залишатись, але через те, що Богдан увесь тиждень до цього просив дівчину виїхати, її сім’я погодилась евакуюватися.

«Я вважаю, що ми живі тільки завдяки Богдану. Тому що дім, в якому ми з ним жили, розбомблений. Перший під’їзд – обвалений, там багато людей загинуло, і саме наша квартира почала горіти перша. Також у моїх батьків був свій дім. У нього було три прямих влучання. Перед війною ми домовлялись, що якщо не буде зв’язку, ми всі зустрінемося там. Якби ми всі реально туди прийшли, а не виїхали б, нас би вже не було в живих», – каже Катя.
Дівчина евакуювала свою сім’ю з Маріуполя на Закарпаття у перший же день великої війни.

 «Я таких катувань навіть уявити не могла»

Зв’язок із Богданом був дуже уривчастим. Військовий писав Каті, що живий, і просив надсилати фото їжі, а дівчина намагалася підтримувати його і відволікати фотографіями котів.

«На «Азовсталі» писав, що у нього – тяжкі контузії, він не може спати, в нього болить голова. Хлопці потім розповідали, що він трусився від контузій. Також він розповів, що важить 53 кілограми при зрості метр вісімдесят. Це – просто скелет… Я намагалася підтримати Богдана, скидала йому фото наших котів, бо він їх дуже любить. У нього навіть на базі були котики, про яких він піклувався з хлопцями. Навіть коли у нього не було зв’язку, я завжди писала йому великі повідомлення про свій день», – згадує Катя.

9 травня військовий відповів Каті, що має 10 хвилин на розмову. Тоді у закоханих була найдовша переписка за час оборони Маріуполя.

«Я розуміла, що все – погано, і він прощається… Богдан говорив, як мене любить. Писав: «Раптом що, живи нормально, знай, що я тебе завжди кохав і кохаю, ти – найкраще, що було в моєму житті». Звісно, Богдан мріяв вижити, але він завжди був реалістом. Я думаю, хлопці не вірили, що виберуться з того пекла», – каже Катя.

Чоловік виходив з «Азовсталі» одним із останніх… Після цього вона отримувала звістки тільки від звільнених з полону його побратимів.

«Спочатку він не хотів мені цього розповідати, тому що боявся, як я перенесу цю інформацію. Я таких катувань навіть уявити не могла. Такого й у фільмах жахів не покажуть».

«Я дізналася інформацію про катування Богдана через його побратимів, які з ним служили і вже були обміняні. Це – жахливі тортури. Окрім того, що їх морять голодом, б’ють кожен день, не дають зв’язуватися з рідними, є катування значно гірші. У травні 2023 року вийшов хлопець, який був у камері з Богданом. Спочатку він не хотів мені про це розповідати, тому що боявся, як я перенесу цю інформацію. Я таких катувань навіть уявити не могла. Такого й у фільмах жахів не покажуть», – ділиться Катя.

Останній обмін, в якому повернули військових «Азова», відбувся 6 травня 2023 року. Відтоді сім’я Богдана, як і сотні інших, нічого не відає про долю свого захисника.

Катерина не знає, чи живий її коханий зараз, але робить усе, що може, аби врятувати його життя. Бере участь у всіх акціях та заходах «Асоціації родин захисників «Азовсталі», покликаних нагадати про полонених. Вона чекає обміну та мріє, щоб Богдан повернувся живим. І це єдине, що дає їй сили триматися.

Дівчина каже, що багато разів телефонувала до МКЧХ, розповідала їм про катування в деталях, але не отримувала відповідей. Її обурює те, що правозахисники не можуть приїхати і подивитися, чи живі полонені «азовці».

Але Катя не втрачає надії та просить усіх пам’ятати про полонених захисників «Азовсталі», ходити на акції, розповідати про тортури і вбивства українських військових у російському полоні.

«Я сподіваюся, що і наша держава, і всі інші, які допомагають нам з обмінами, роблять все від себе можливе, щоб вони відбулися, і наші хлопці повернулися живими. Але це не тільки від них залежить. Є рф, яка не хоче віддавати наших хлопців…

Я просто живу мрією, що Богдан буде в наступному обміні. Хочу бути з ним, щоб нарешті він був у безпеці. Я мрію, щоб його перестали катувати, щоб він міг нормально їсти і спати. Це – єдина мета, яка мотивує мене жити», – додає дівчина.

Олена БАРСУКОВА, «Українська правда. Життя».

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ