«Якби Андрій вернувся з війни живий, я віддала б усе на світі…»

Молодший сержант 53-ї окремої механізованої бригади, 43-го мотопіхотного батальйону Андрій Ліщина мав прибути додому у червні 2016-го. Доки ненька вдома видивилася за ним очі, Андрій тим часом у бліндажі зібрав рюкзак. Все склав, хіба що бойовий прапор з автографами побратимів поклав на ньому зверху. Мабуть, не всі тоді ще підписали стяг на згадку про випробувану війною чоловічу дружбу…

«До демобілізації не дочекався тиждень»

До омріяної зустрічі з батьківщиною йому залишалося всього лиш п’ять по-літньому довших днів і коротких ночей… У неділю на Трійцю (19 червня) Андрій зателефонував і мамі, і дружині Інні, щойно зійшло сонце. Говорив чомусь так, ніби просив прощення і словами пригортав до серця доньок Вікторію й Настусю. А через дві години родина заголосила, здавалося, на цілий світ. Бо з війни на Донбасі повернутися мав уже не щасливий син, чоловік, батько, а домовина з його тілом, зраненим на Донеччині осколками фугасної міни.

«Постраждав під час вибуху вантажівки, неподалік від населеного пункту Авдіївка. Помер у лікарні 20 червня від отриманих опіків, несумісних з життям», – від цього офіціозу тоді жахнулося село. Через два дні звиняченці й жителі довколишніх сіл від малого до старого навколішках стрічали 31-річного воїна, щоб попрощатися з ним назавжди.

Постраждав під час вибуху вантажівки неподалік від населеного пункту Авдіївка. Помер у лікарні 20 червня від отриманих опіків, несумісних із життям.

Попрощатися, та не забути. Проводжаючи   Андрія Ліщину останньою дорогою по рідній землі, односельці подумки і велелюдно дали обітницю увічнити його ім’я й того ж скорботного року, в День пам’яті святого апостола Андрія Первозванного, відкрили меморіальну дошку на його честь. Її розмістили біля входу школи, в якій навчався Герой, а ще через два роки герой цієї публікації став незабутнім завдяки фільму «Я вірю, що закінчиться війна».

Автором ідеї його створення була колишня освітянка Євгенія Харків – дружина Михайла Харківа – легендарного атовця на псевдо «Ураган» (на жаль, уже покійного) із села Скригове (нині Мар’янівської територіальної громади). Ця стрічка, створена  працівниками газети «Волинь», зібрала сотні глядачів у Горохові, Берестечку, Луцьку та інших селах, містах (навіть у тоді ще не окупованому Маріуполі!)  правдивістю про жахіття війни викликала сльози навіть у чоловіків. У ній  – справжні почуття учасників АТО, біль матерів загиблих синів, відчай удів і оченята напівосиротілих діток. Про те, яким був Андрій Ліщина, сучасникам і творцям історії переможної України в кадрах до сліз зворушливо розповідають його дружина Інна, донька Анастасія і мама Оксана Матвіївна.

«Що я робила б без добрих людей?..»

– Хорошою дитиною виріс мій Андрій. Доброю. Нікому  з рідних,  односельців не відмовляв у помочі. Навіть коли одружився, то знаходив час, щоб підсобити мені в отчому обійсті, – зворушливо згадує дні свого щасливого материнства пані Оксана. Здається, сонце сходить у неньчиному серці, як малює словами роки, в які вона зі своїм Василем раділа первісткові Олександрові, народженню середульшого Олега й наймолодшого Андрія. Недовго втішався дітьми Василь Михайлович – помер молодим. Свої долі – в старших синів. Її світ тепер – Андрієва сім’я. Цікавлюся:

– Чи почистив хто ту криницю, яку мав почистити він, прибувши додому з війни, й про яку ви з болем кажете на початку фільму: «Якби Андрій вернувся, я віддала б усе на світі… А то навіть ту криницю завалило і нема кому почистити…».

– Так, дякувати Богу і добрим людям… – витирає сльози мати захисника. – І криницю відновили, і навіть провели мені додому воду, ще й хату перекрили  (За сприяння місцевих підприємців колодязь тоді відновила і провела воду до обійстя  сільрада, а будинок перекрили коштом Горохівської міської ради. – Авт.).

А ще Оксана Матвіївна через газету «Волинь» просить подякувати за постійну турботу ексголові Звиняченської сільської ради, нині старості Звиняченського старостинського округу Тетяні Панасюк, учителям місцевого ліцею, депутатам Горохівської міської ради й особисто лідерові громади Вікторові Годику, бо її «всі підтримують добрими словами, не забувають про День народження, вітають з Днем матері й іншими святами, приходять з подарунками й виділяють грошову допомогу. «Ото недавно подзвонили від Годика (напередодні Дня матері. – Авт.) й сказали, що отримаю 5000 гривень».

…Оксана Матвіївна не уявляє, що вона робила б без таких добрих людей, як її сусідки:  вчителька історії Звиняченського ліцею Тетяна Швейгер і її мама Галина Микитівна. Таким товариством жінки збираються частенько.

Мовляв, у щирості, доброті, людяності горе стає ніби легшим. До слова, цим спомином про Андрія Ліщину, про сьогодення мами загиблого захисника України щиро завдячуємо Тетяні Швейгер. Від щирої ж вдячності матері всім, хто пам’ятає її сина-Героя, воістину світліше стає у світі, навіть попри війну.

Довідка:

Указом Президента України № 421/2016 від 29 вересня 2016 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Андрій Ліщина  нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 

* – Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду». 

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: «Сьогодні Волинь назавжди попрощається з 48-річним Героєм».