Трудовий шлях волинянина Василя Назарчука: від тракториста – до директора господарства!
Побувати весняної пори на романівських просторах, які впорядковує СГТОВ «Романів», це – вдихнути аромат свіжоскошеної трави, помилуватися сонячно-гарячими краєвидами ріпаку, безкраїми ланами пшениць та ячменів, подивуватися, що навіть найвіддаленіші польові дороги, поміж яких дозріває урожай, – прогрейдеровані. Сьогодні у романівського господарства, директором якого є Василь Назарчук (на фото), в обробітку – 2100 гектарів землі. Тут доглядають 1240 голів ВРХ, з них 560 – дійне поголів’я. Цьому всьому дають раду 132 працівники
Як виживає господарство в умовах війни, що хвилює його керівника, чим він переймається і що планує – у нашій розмові.
«Як небудь» у нас не проходить»
– Колись почула вислів: «Назарчук «зліпив» себе сам» … Як це? – запитую у Василя Назарчука.
– (Усміхається. – Авт.). Довелося багато через що пройти. Ще зі шкільних років займав активну життєву позицію. Хотів кругом встигнути: і співав, і грав, і за футбольну команду виступав. Коли довелося обирати професію, то обрав саме ту, яка ближча до землі. Вступив у Володимир-Волинський технікум меліорації та електрифікації сільського господарства, хоча після десятого класу встиг побувати учнем шліфувальника на Луцькому пластмасовому заводі. Зрозумів, що це – не моє.
Йшов 1983-й рік… Саме цього року найбільш привабливою була пропозиція голови тодішнього господарства імені Горького Віталія Заремби, мовляв, якщо піду працювати у колгосп, то менш як за рік буду мати власний будинок. Це спрацювало 100-відсотково. Виріс у селі, до роботи на землі звик. Працював і на бульдозері, і на тракторі, і на комбайні… Був підсобним робітником, вантажником, сторожем, комбайнером, трактористом, обліковцем, бригадиром, завідувачем відділком. І уже як 15 років – директор цього господарства…
– А відколи знаєте про газету «Волинь»?
– Рахувати зі шкільних років, тоді коли ще «Радянську Волинь» передплачували батьки, та й мені було цікаво щось почитати. Уже працюючи в господарстві побачив, що одним із передплачуваних видань була саме «Волинь».
– Не секрет, що СГТОВ «Романів» – завжди одне із кращих у Луцькому районі. Гарні засіви, а відтак – гарні врожаї. А що є запорукою успішного господарювання у нинішніх умовах?
– Вважаю, що згуртованість і вболівання за будь-який відрізок роботи всього колективу. Кожен на своєму місці має відповідати за зроблене, «як небудь» у нас не проходить. Стимулом є і заробітна плата. Хто добросовісно працює, тому не потрібно їхати на заробітки за кордон, бо може і тут мати достойну платню. Звичайно, у нинішній час – непросто. Не вистачає людей, щоб працювали на сучасних механізмах, стараємося бронювати робітників, бо Перемоги без тилу також не може бути. Люди – основа виробництва.
Не вистачає людей, щоб працювали на сучасних механізмах, стараємося бронювати робітників, бо Перемоги без тилу також не може бути.
– Чим сьогодні вигідніше займатися – рослинництвом чи тваринництвом?
– Ці дві галузі – взаємопов’язані, і вони ніби підтримують одна одну. Коли дозріває на полях урожай, тваринництво грає головну роль. Рослинництво – сезонний заробіток, а реалізація продукції тваринництва – увесь рік. А це – податки, закупівля добрив, пального, виплата заробітної плати. Тому стараємося все тримати на контролі, щоб господарство продуктивно працювало, і люди мали роботу.
«Смак хліборобської праці відчув, коли з бульдозера пересів на комбайн»
– Як на вашу думку: потрібно надіятися на допомогу держави, чи мають виручати власний досвід й інтуїція?..
– Зі своїми трудовими буднями стараємося справлятися своїми силами, напрацьованим досвідом. Головна надія – на державу, щоб закінчилася війна. Адже сучасна досконала техніка, що потребує досвідчених працівників, кістяк людей, які трудяться роками в господарстві, у нас є.
– Кажуть, що «один у полі – не воїн». Підтримка колег, однодумців, відчуваю, ніколи не бувають зайвими…
– По життю мені завжди щастило на хороших людей. Ще з початку мого трудового шляху (а це було 40 років тому), я зустрів тодішнього голову романівського господарства імені Горького Віталія Миколайовича Зарембу, який спокусив мене працювати в колгоспі, пообіцявши житло, і виконав обіцянку. 25 років господарство функціонує як СГТОВ «Романів», 15 із яких я на посаді директора. Хоча на сьогодні господарський досвід Віталія Миколайовича як голови наглядової ради – дуже цінний. Завдячую за розуміння і підтримку керівнику філії НАК «Украгролізинг», засновнику товариства Григорію Люльці. А що вартий керівник без своєї опори – головних та профільних спеціалістів, згуртованого колективу!
– Коли ви відчули смак хліборобської праці?
– Напевно, після того, як із пластмасового заводу прийшов у господарство і коли з бульдозера пересів на комбайн. Мене полонило зелене «море», коли рівними рядочками лягали трави у покоси (і тут доводилося працювати). А хіба можна забути смак щойно змолоченого зерна, навіть полова, що летіла в очі, не відчувалася. Всі працювали з великим ентузіазмом на новеньких комбайнах «Дніпро-350», привезених із Павлограда Дніпропетровської області. У робочому стані вони є і донині. Сьогодні все змінилося, у нашому господарстві зараз – сучасні комбайни: п’ять високотехнологічних механізмів роблять те, що у 80-ті – 22 «Ниви».
– А які нині ваші життєві плани і побажання…
– Основним побажанням і найважливішим життєвим планом є мирне небо. З вірою і надією чекаємо закінчення війни, повернення до рідних домівок наших односельців-захисників, щоб у спільному колі відсвяткувати довгождану Перемогу.
Ніна КОСТРУБА.