Труну з Килиною несли на руках п’ятеро її синів і троє доньок… Історія на вечір

Лиш сусідка Галина зачинилась у хаті, бо бачити й чути всього того не хотіла. Образливо їй було. Не заслужила Килина такого ставлення до себе. Чому діти її так люблять, хоч і не була хорошою мамою?! А ось вона душу в своїх вкладала, але до неї ніхто навіть не приїжджає…

Килина дивною була. Доброю і дуже дивною. Вони з чоловіком десь знайшли одне одного: обоє весь час замріяні, усміхнені й геть не пристосовані до життя. На свинофермі працювали. Єдине місце, куди їх узяли, бо ж ніхто їхніх дивацтв терпіти довго не міг.

Колгосп виділив їм невеличку хатину, і зажили вони удвох тихцем. Вечорами Герасим грає на гармоніці, а Килина співає. А вдень на роботі обоє пропадають.

Неприємності почалися з появою першої дитини. Були якісь безпорадні. Коли чергова медсестра прийшла провідати молоду матусю, аж плакала від побаченого. У хаті – безлад. Дитяточко геть у поганих умовах. Скрізь купи пелюшок брудних, немитий посуд і сила-силенна мух.

Молодих попереджали, проводили з ними бесіди, сусіди навіть допомагати намагались, але врешті всі здалися. Ні Килина, ні Герасим ради дати малюку не могли, та й собі, як виявилось, теж. Хлопчика забрали до інтернату, але з умовою, що батьки виправляться і його повернуть.

Килина з Герасимом наводили лад, і дитину їм повертали, але потім знову все летіло шкереберть, і малий їхав уже в школу-інтернат. Не позбавили батьківських прав тільки тому, що хлопця обоє любили більше за життя. Так уже вони над тим сином тряслись, а коли забирали його вчергове, то місця собі не знаходили, їздили та під вікнами того дому, де був малюк, ночували, а вдень покірно чекали, коли ж вийдуть діти на прогулянку, аби побути зі своїм.

Не заслужила Килина такого ставлення до себе. Чому діти її так люблять, хоч і не була хорошою мамою?!

Так було з усіма їхніми нащадками, крім найменшої донечки. Тій пощастило, бо старший брат уже мав тоді вісімнадцять і повернувся в батьківську хату, аби його сестру не спіткала така ж доля.

Але, що дивно: Килину та Герасима діти любили понад усе. Заберуть їх на вихідні, канікули чи свята, а вони батькам лад у хаті наведуть, їсти наготують і все, аби тим добре було. І жодної образи, вони відчували любов батьків і їхню особливість, тож тулилися до них і оберігали.

Поруч сусідка Галина жила. Жінка гонорова і дуже заможна. Мала двох дітей, яких дуже любила. Коли приїздили Килинині діти, Галина своїх із хати не випускала, ще наберуться чого.

Килинині у технікумах вчились, а Галя своїх до інституту прилаштувала. Платила там усім і кожному, аби ті мали по червоному диплому. Донька її хоч інколи на парах сиділа, а син узагалі пропадав десь, проте Галина все влаштувала й він таки здобув освіту, хай і на папері.

Якось до цього дня Галина ще зі своєю долею мирилась, і на те, як живуть сусіди, не особливо й зважала, але сьогодні їй стало нестерпно. Жінка, яка й не виховувала своїх дітей, має від них більше подяки й шани, ніж вона. Галина у своїх душу вклала, небо їм намагалась прихилити, а отримала повну байдужість. Син заливає за комір без міри, а донька вже втретє заміжня і черговий чоловік її залишає, бо та ні за холодну воду не береться. Обоє про матір згадують лиш одинадцятого числа, коли та отримує і порівну ділить між ними свою пенсію.

А Килина з Герасимом – що? Їх останніми роками й удома не було – все у дітей гостювали: приїдуть від одних, а вже інші кличуть. Онуки бабусю і дідуся обожнюють. А сьогодні то й взагалі, ніби королеву, в інший світ випроводжають.

Плаче Галина від несправедливості життя і сама не знає, хто ж у всьому винен?

Анна КОРОЛЬОВА.