Бабуся визволила онука з окупованого Донецька. Тепер він просить світ: «Допоможіть знайти мою маму»

«Мені було дуже страшно без мами»

– Сашку і його бабусі нещодавно зробили хірургічні операції, – розповіла «ФАКТАМ» адвокаційна менеджерка кампанії Where Are Our People? громадської організації PR Army Христина Шкудор. – Через поранення зір на пораненому оці у хлопчика сильно погіршився. Тож зараз продовжується лікування в «Охматдиті» (провідна державна дитяча клініка України. – Авт.). Доля Сашиної мами досі невідома. Тож він зараз живе з бабусею. Вона врятувала онука від потрапляння в дитячий будинок у росії. Бабуся відважилася на поїздку в окупований Донецьк, в одній з лікарень якого знаходився Сашко і забрала його звідти.

– Як їй вдалося дістатися Донецька?

– За допомогою Офісу Президента України, віцепрем’єр-міністра – міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірини Верещук, компетентних органів. Деталей організації таких гуманітарних місій вам ніхто не розкриє, бо це – секретна інформація. Якщо її оприлюднити, то, певно, вже нікого врятувати не вдасться. А дітей багато знаходиться в окупації, їх треба виручати. Тож поки що скажемо так: бабуся поїхала і забрала онука – без подробиць.

– Додам, що такі місії дуже дорого коштують, – доповнила для «ФАКТІВ» виконавча директорка правозахисної організації «Центр громадянських свобод» Олександра Романцова.

У Маріуполь Сашко з мамою Сніжаною та зведеною сестричкою Вікою переїхали у 2021 році, бо в цьому місті служив чоловік Сніжани. Хлопчик пішов до школи, його маленька сестричка – у дитячий садок. Коли почалася повномасштабна війна, вітчим Сашка знаходився в війську, вивезти родину з Маріуполя можливості не мав. Сніжана з дітьми самостійно виїхати не змогли. Їм довелося ховатися від обстрілів та авіаційних ударів в підвалі двоповерхового будинку, в якому вони жили. Дуже важко було з водою, запас харчів поступово закінчувався, доводилося бути максимально економними. Прожили разом із сусідами в підвалі місяць.

На той час знайти в Маріуполі цивільних лікарів було марною справою. Тож Сніжана залишила донечку батькам чоловіка і пішла з Сашком до українських військових.

Сталося так, що 24 березня Сашка поранило в око: він знаходився на подвір’ї біля мангала (готували їжу на вулиці), коли почався черговий російський обстріл. Сашко злякався за сестричку Віку, яка тоді знаходилася у квартирі на другому поверсі, побіг до неї. Тільки піднявся на другий поверх, як у їхній будинок влучив важкий боєприпас (снаряд або міна). Хлопчик відчув сильний біль у лівому оці. Побіг до мами. На той час знайти в Маріуполі цивільних лікарів було марною справою. Тож Сніжана залишила донечку батькам чоловіка і пішла з Сашком до українських військових. Ті відвели їх на завод Ілліча, де в підземному бункері було облаштовано шпиталь.

У тих умовах провести операцію було практично неможливо. Тож лікарі робили те, що було в їх силах: промивали око, робили уколи. Сашко з мамою допомагали іншим пораненим.

А за два тижні, 9 квітня, ворог оточив завод Ілліча. Бійцям довелося здатися в полон. Разом із ними – й цивільним. Сашка з мамою та військовополоненими відвезли в Сартану, загнали в ангар. Наступного дня цивільних відправили в фільтраційний табір у селі Без­іменному, що недалеко від Маріуполя, поселили в наметах. Маму відвели в окремий намет на допит. Того ж дня за Сашком приїхали люди, які представилися співробітниками Новоазовської служби у справах дітей. Вони сказали хлопчику, що забирають його від мами. Брехали, що скоро її відпустять. Хлопчину відвезли в лікарню в окупований Донецьк. Сашко жив надією, що незабаром до нього привезуть маму. «Мені було дуже страшно без неї», – сказав він в одному з інтерв’ю. Донецькі лікарі з якоїсь причини не зробили хірургічної операції на пораненому оці.

У тій лікарні Сашко заприятелював з хлопчиком Єгором, який теж мав травму ока. Єгор дав йому свій телефон, і Сашко зателефонував по вайберу до бабусі Людмили.

«Душею я відчувала, що дитина шукає мене, – розповіла в інтерв’ю Deutsche Welle Людмила. – Я не знала, що з донькою та онуками. Аж раптом (на початку червня) довгожданий дзвінок – на зв’язок вийшов онук. Питаю, де мама: «Не знаю», – відповідає. Сказала, щоб покликав до телефона лікарку. Я записала на листочку, де знаходився Сашко».

Незабаром жінка вирушила в Донецьк. Добиралася окружним шляхом – через Польщу, Литву, Латвію і росію. Дорога зайняла чотири доби. Онука вона змогла забрати, а онучка Віка лишилася в окупації. 

Заповітна мрія Сашка – знайти маму і сестричку. Задля цього вони з бабусею зверталися до багатьох структур. У 2023 році хлопчик розповів свою історію на Всесвітньому економічному форумі у Давосі, поспілкувався там з колишнім прем’єр-міністром Великої Британії Борисом Джонсоном. А минулої зими – в ООН. Але злочинний путінський режим поки що жодних відомостей про Сніжану Козлову не надав.

Ігор ОСИПЧУК, fakty.ua

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ