«Нехай і смерті в очі подивлюся, але України загарбати не дам!»

Хоробрий воїн, бойовий шлях якого розпочався ще наприкінці 2014 року, останнім часом служив у 33-ій окремій механізованій бригаді ЗСУ. За відвагу, проявлену в бою, нагороджений почесними грамотами, медаллю «Учасник бойових дій», нагрудним знаком «Учасник АТО»…

Більше трьох років він торував воєнні шляхи-дороги, знищуючи рашистську нечисть. Обороняв Маріуполь, із боями визволяв окуповані росіянами населені пункти Донецької та Запорізької областей, зокрема, Лук’янівське, П’ятихатки, Новодарівку. Вперше добровольцем приєднався до лав захисників Батьківщини наприкінці 2014 року, вдруге – після початку широкомасштабного російського вторгнення. 

– Тато був великою Людиною, – розповідає про батька–Героя газеті «Полісся» Олег Філюк. – Він розділяв усі наші радощі й турботи. Завжди намагався підтримати, втішити. Своєю веселістю розвіював навіть найбільший сум. Від нього я та мої двоє сестер навчилися доброзичливості, працьовитості, віддано й щиро любити Батьківщину. Спасибі йому за те, що щоразу, як турботливий батько, мудро наставляв мене боронити слабших, піклуватися про тих, хто потребує допомоги, оберігати родину, служити своїй країні. Адже його приклад і слова надихнули мене мобілізуватися до війська, пройти службу в 101-ій бриг­а­­ді охорони Генерального штабу, а згодом стати поліцейським. Це він вказав мені шлях, якого тримаюся й нині.

На фронті Анатолій Філюк не раз заглядав смерті в очі, знову й знову лише дивом рятуючись від її кістлявих обіймів, коли поруч замертво падали побратими, скошені вбивчою кулею, міною, осколком снаряда чи ракети.

Колись би його вважали козаком-характерником, а сьогодні, напевно, назвали б кіборгом. Але насправді Анатолій Філюк був просто чоловіком, який мав мужнє, благородне серце, а ще – велику людську мудрість, котрою повсякчас керувався. Філюк знав, що воює за праве діло, тому відважно штурмував противників, змушував окупантів тікати геть. 

Повсякчас, ризикуючи загинути, він витягував з-під шквального обстрілу закривавлених, зранених товаришів з поля бою. 

Повсякчас, ризикуючи загинути, він витягував з-під шквального обстрілу закривавлених, зранених товаришів з поля бою. 

Останнє бойове завдання Анатолію Миколайовичу випало виконувати поблизу села Новодарівка Пологівського району Запорізької області. Він розумів, що не повернеться з нього живим. Та й цього разу не склав зброї, не втік із позицій, до останнього подиху виборював мир і перемогу для України.

– Тато в усьому мені звірявся, розповідав про кожен обстріл, про бойові виходи, втрати і тривоги... Як пив воду з калюжі, голодував, два дні ховався з побратимом у лисячій норі, аби врятуватися, – розповідає Олег Філюк. – Якось тато шістнадцять діб не виходив на зв’язок. А потім, коли нарешті відгукнувся, промовив: «Що, синку, не думав, що я виживу?». Я ж вірив, що тато повернеться переможцем, бо знав його залізний характер, – настільки великий він мав досвід. Але тато наче щось відчував, постійно надсилав мені своє місце розташування, аби, якщо, не дай Боже, трапиться найгірше, я хоча б знав, де він загинув. 24 квітня ми з ним спілкувалися по відео­зв’язку. Тато ще сказав, що зібрав у наплічник речі, поклав туди військовий квиток, і попросив побратимів їх відправити нам. Адже, додав услід, має завдання незабаром йти туди, звідки ще живим ніхто не повертався. «І я не вернусь, сину», – мовив із болем наостанок. Попросив пробачення, якщо чимось образив. Через п’ять днів він загинув, – тамуючи сльози, пригадує останню розмову з татом Олег.

Анатолій Філюк поліг у бою 29 квітня. Він гідний того, аби Президент нашої держави нагородив його (на жаль, посмертно) найвищою відзнакою – орденом «Золота зірка» та присвоїв почесне звання Героя України. Кожен із нас може посприяти тому, аби подвиг нашого земляка вшанували таким чином, підтримавши петицію під номером №22/226396-еп, опубліковану на офіційному сайті Глави держави за поданням сина полеглого воїна – Олега. 
Зробімо це в пам’ять про люблячого батька, чоловіка, сина, брата, найкращого друга та побратима, який заплатив найвищу ціну – поклав своє життя за наш спокій, подарував нам можливість зустрічати новий день. Щоб залишити підпис під петицією перейдіть за цим посиланням.