«Наша боротьба з труднощами – це пожиттєво»

Це – моє перше у житті інтерв’ю, і мої герої – мама Світлана і син Сергій Тимощуки. Сергій – 38-річний чоловік із синдромом Дауна, який змалку звик до боротьби за своє здоров’я, місце у житті та соціумі. У цьому йому від народження щодня допомагає любляча і самовіддана мама Світлана. Ми розмовляємо про проблеми батьків і дітей з синдромом Дауна, їхнє активне соціальне життя й особистий вклад у наближення Перемоги

Танці, заняття в «Даун-Синдром» і робота в кав’ярні

Перед тим, як зустрітися наживо зі своїми героями, я переглянув фейсбук-сторінку Світлани Тимощук і був вражений. Серед подій їхнього життя кількох крайніх місяців – участь у встановленні національного рекорду України «Найбільша кількість людей із синдромом Дауна, які танцюють спортивні танці на одній локації» в Луцьку; концерті «Різдво з зірками» у Львові; баскетбольному шоу-матчі між командами людей з особливими потребами «Волинські патріоти» й професійною баскетбольною командою «Старий Луцьк – Університет»; і навіть участь в театральній постановці луцького театру «Гармидер». Ого!

«У Сергія хист до танців, це його найулюбленіше заняття. Під час виконання танцю «Україно, вперед!» він продемонстрував своє унікальне вміння – сів на шпагат. Він з дитинства дуже гнучкий, навчився це робити самотужки», – з гордістю розповідає пані Світлана.

В жінки двоє синів – старший Сергій і молодший Степан, і свою життєву місію вона описує так: «Я стараюся допомогти Сергію. По-перше, я – мама, і я хочу якось розрадити його життя: щоб йому не було сумно вдома, щоб він бачив друзів, щоб міг принести якусь користь, комусь у чомусь допомогти і показати себе у всій красі».

«Колись до Сергія приходила додому вчителька, яка зізналася, що від здорових учнів не відчувала такої поваги і вдячності, як від мого сина»  

Протягом 6 років Сергій відвідує заняття й заходи, які організовує громадська організація «Даун-Синдром» батьків дітей з синдромом Дауна та іншими порушеннями розвитку під керівництвом Олени Мельник. Для дітей тут проводять заняття з анімації, малювання, хенд-мейду, танців, організовують зустрічі з психологом, спортивні змагання, театральні постановки, фотовиставки та багато іншого. Сергій – активний учасник всіх подій.

Нещодавно здійснилася його мрія – він почав працювати в кав’ярні біля кафедрального собору на запрошення священника Павла Хом’яка з «Карітас-Спес Луцьк парафії святих Петра і Павла».

Сергій запрошує мене на каву у неділю з 11 до 14 години – саме цей час є його робочим. Я дякую і обіцяю, що прийду. Питаю: таке насичене подіями життя, та чи завжди так було?

«Для нас щодня капати очі – як води напитися…»

«Ні, це не було так завжди, – відповідає мама. – Сергій до 5 класу відвідував школу в селі Крупа, а потім – інтернат у Рожищі. Нам довелося зупинити навчання в інституті Філатова, бо Сергій мав великі проблеми із зором. Та ситуація не покращувалася, і повернутися до навчання в будь-якому навчальному закладі не вдалося. Сергій вже переніс кілька серйозних операцій. Вдома я була сама і психолог, і вчитель. Ми його від людей не ховали. Ми йому пояснювали, він знав, що це все – нормально. Спочатку на вулиці Сергій казав, що на нього всі дивляться. Я кажу йому: ти ведеш себе чемно, культурно і адекватно. Він це зрозумів, і ми з Сергієм часто виходили в соціум. Коли вже стабілізувалася ситуація з очима, я дізналася про організацію «Даун-Синдром», прийшли сюди і Сергію тут сподобалося».

На жаль, проблеми із зором тривають, і її син щодня сам пам’ятає, що потрібно обов’язково закапати очі – сам несе матері пакетик з ліками. І турбота про здоров’я – це пожиттєвий виклик для родини, для Сергія, який вчиться самостійно орієнтуватися в просторі й продовжує активне соціальне життя.

«Мій меседж молодим мамам, в яких народжуються «сонячні діти» – не боятися, огорнути їх любов’ю й турботою, навчати і допомагати, – ділиться зі мною пані Світлана. – Ці діти добрі, не капризують, відповідають великою вдячністю. Колись до

Сергія приходила додому вчителька, яка зізналася, що від здорових учнів не відчувала такої поваги й вдячності, як від мого сина. І на питання, як ми подолали ці труднощі, я відповім, що ми їх не подолали, а долаємо все життя». 

55-та ювілейна сітка і лист захисникам

З перших днів повномасштабної війни в громадській організації «Даун-Синдром» батьки і діти разом плетуть сітки для наших захисників. Спочатку рахували кожну сітку, але після 250-ої перестали фіксувати – збилися з рахунку, адже майже щодня плетуть кілька сіток. Одна з них – так би мовити, «ювілейна», під номером «55» – особисто від Сергія. Він сплів її самостійно від початку до кінця, написав лист захисникам із побажанням Перемоги, передав на передову.

І сьогодні мої герої – Світлана і Сергій Тимощуки – продовжують долати виклики цього життя: піклуються один про одного, беруть активну участь в соціальному житті, волонтерять для воїнів ЗСУ. 

Влад ЛУЦ.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ