Сама не втримувалася від сліз і всіх розчулила, «зачепивши за живе», волонтерка Валентина Маціюк.
«Своїх Героїв має знати кожен, щоб у молитвах їх усіх згадати»
У Волинській обласній бібліотеці для юнацтва відбулася презентація фотоальбому, в якому увічнено пам’ять бійців – мешканців Мар’янівської громади, що на Горохівщині, котрі віддали життя за Україну. З 2014-го по 2024-й їх уже – 31, хоч у книзі – 30: один боєць повернувся додому «на щиті», коли видання було вже видрукуване
«Вкотре довелося хвилюватися і витирати сльози…»
Газета «Волинь» в одному із травневих номерів розповідала про презентацію фотоальбому «Пам’ятаємо своїх Героїв» безпосередньо в Мар’янівці за участі батьків загиблих воїнів, їхніх дружин, що рано овдовіли, дітей. І ось естафету прийняла бібліотечна установа Луцька. Тож і відкрила дійство її директорка Алла Єфремова. Найперші її слова – на адресу територіальної громади, яка зробила потужний крок у вшануванні пам’яті тих, хто, поліг на полі бою чи, втративши здоров’я на війні, передчасно помер. І, звичайно, – щира вдячність авторському колективу, який створив цей фотоальбом. Це – громадська активістка, жителька села Скригове Євгенія Харків, секретар Мар’янівської селищної ради Ольга Васюренко й учителька-пенсіонерка Бужанівського ліцею Галина Стрільчук.
– Як бібліотекар, – говорила Алла Сизонтівна, – я подивилася фотоальбом і прокоментувала: «Ой, а списку літератури нема!» А виявилося, що він є в… електронному варіанті, як і додаткова інформація про кожного Героя. Тобто видання створено з використанням сучасних технологій. Електронний варіант тим і виграє, що його можна продовжити, доповнити.
Алла Єфремова, згадавши болючі слова ініціаторки створення фотоальбому Євгенії Харків: «Ми жебрали, щоб він побачив світ» – оголосила тих, хто відгукнувся на це «жебрання» й долучився фінансово до його видання. Серед спонсорів – і головний редактор «Волині» Олександр Згоранець. Власне, за QR-кодами, яких в альбомі понад 150, – багато публікацій, які були надруковані саме у нашій газеті.
А вже творці, коли їм було надано слово, розповіли про те, чим стала для них праця над фотоальбомом.
– Збираючи інформацію про загиблих, зустрічалася з їх рідними. І вкотре довелося хвилюватися і витирати сльози, бо матерям, які похоронили синів, дружинам-вдовам мимоволі доводилося ворушити ще свіжі рани. А це – так боляче!– емоційно зізналася Євгенія Харків.
– Непросто, коли ти приходиш на похорони загиблого сусіда, родича, односельця чи просто мешканця громади й фотографуєш, робиш відео… А я це робила, щоб зберегти для історії щемливі миті прощання з Героями. Перш вони були розміщені на фейсбук-сторінці, Youtube-каналі нашої громади, а потім стали додатковим джерелом інформації при створенні фотоальбому, – говорила Ольга Васюренко.
– Працюючи над текстами видання, хотілося в кожне слово вкласти шану й подяку загиблим. Фактично треба було пережити долю кожної людини. А якщо ця «людина» – твій колишній учень, і ти пам’ятаєш бійця зовсім юним, то це – особливий біль, – слова Галини Стрільчук.
«Пам’ять про загиблих за Україну не повинна зупинитися на якомусь одному поколінні»
На презентації фотоальбому мова йшла про те, як важливо вшановувати наших Героїв. Про це говорив і перший заступник голови Волинської обласної ради Юрій Поліщук. Подякувавши тим, хто створив фотоальбом – «надзвичайно якісне видання, зроблене з використанням сучасних технологій», він згадав про проєкти такого ж спрямування, які були реалізовані на Волині ще до повномасштабного вторгнення (зокрема «Небесний легіон Волині»).
Працюючи над текстами видання, хотілося в кожне слово вкласти шану й подяку загиблим. Фактично треба було пережити долю кожної людини.
Посадовець схвально відгукнувся про те, що презентація видання – в Луцьку, що завдяки присутнім журналістам подія буде висвітлена в засобах масової інформації, й, дивись, інші громади візьмуть за приклад те, як треба шанувати своїх земляків. Але сказав і про таке:
– Сьогодні в багатьох населених пунктах створені Алеї пам’яті. Знаю, що одна з громад теж урочисто відкрила таку Алею. А в мене було звернення до її керівництва з приводу того, чому два роки минуло, як загинула медикиня, котра добровільно пішла на війну, а пам’ятника на могилі досі не встановлено (йдеться про Світлану Поліщук із не чужого для Юрія Поліщука, бо там він народився, села Облапи Ковельського району, яка загинула 30 серпня 2022 року – про неї наша газета розповідала в публікації «Маленька, худенька жінка, а скільки життів врятувала вона!». – Ред.). Ситуація така, що діти її залишилися в окупованому Криму, з чоловіком вона розлучена. Мені дали відповідь на запит, але в ній не було сказано, як можна вирішити питання зі встановленням пам’ятника… Так не повинно бути. Напевно, з облаштування могил, догляду за ними все й має починатися. А далі – переноситися в наші навчальні заклади, де росте молода зміна. Пам’ять про загиблих за Україну не може зупинитися на якомусь поколінні – вона повинна жити вічно. І я переконаний, що не лише громадські організації, а й органи місцевого самоврядування також повинні про це піклуватися…
«Вдячність такій «крутій» Євгенії Харків!»
Принаймні дуже важливо, щоб ініціативу громадських активістів підтримувала влада. Таку підтримку в Мар’янівській громаді має Євгенія Харків. Завдяки цьому в 2018 році було знято фільм «Я вірю, що закінчиться війна». Саме про нього згадав насамперед головний редактор «Волині» Олександр Згоранець, коли йому надали слово. Героями цієї стрічки, створеної журналістом Олегом Криштофом і оператором нашої відеостудії Олександром Пілюком, були учасники АТО. Один із них – Василь Збудовський, котрий вийшов живим із пекла під Луганськом, але його життя забрала велика війна. І це тоді, коли він уже створив сім’ю, коли дружина подарувала йому доньку й сина!
Слова вдячності від Олександра Згоранця – «крутій» Євгенії Харків за всі її ініціативи щодо пошанування пам’яті Героїв. І – про найголовніше:
– Редакція газети «Волинь традиційно, в День журналіста, оголошує володарів найпрестижніших премій. Лауреатом премії імені Полікарпа Шафети за кращі публіцистичні твори в цьому році стала Оксана Коваленко (журналістка «12 каналу»). А володаркою премії імені Степана Сачука «За служіння суспільству» – Євгенія Харків – громадська активістка, вдова бійця АТО, мама воїна, який чотири роки захищає Україну.
Олександр Олександрович вручив Євгенії Іванівні диплом, до якого додав 4000 гривень «на нові добрі справи».
Цього дня пані Євгенія одержала й Почесну грамоту Ради організації ветеранів України. Вручаючи нагороду, очільник Волинської обласної ветеранської організації Геннадій Гулько сказав, що за свою подвижницьку працю Євгенія Іванівна заслуговує й статусу Героя України.
…Сама не втримувалася від сліз і всіх розчулила, «зачепивши за живе», волонтерка Валентина Маціюк, котра з перших днів війни не стояла осторонь подій, якими жила країна. Вона подавала приклад, як треба допомагати та підтримувати військових на передовій. Волонтерка подякувала за те, що її «скромні вірші увійшли до фотоальбому». Власне, й виступ пані Валентини був «помережаний» авторськими поетичними рядками. У кожному з них, як говорила жінка свого часу в інтерв’ю для нашої газети, – історія, яку вона пережила й виплакала. «Своїх Героїв має знати кожен, щоб у молитвах їх усіх згадати», – такими словами з одного з віршів зверталася й того дня не лише до присутніх у залі, а й до тих, хто читатиме ось ці рядки.
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
