Єдиний син головного поліцейського України добровільно записався в ЗСУ

Глава українського МВС Ігор Клименко повідомив «Радіо Свобода», що його єдиний син мобілізувався в армію.  Журналістка під час бесіди з Клименком нагадала, що в інтерв'ю торік він говорив, що його син має поганий зір, волонтерить, працює інженером, але через стан здоров'я його не можна призвати в армію. Зараз ситуація змінилася, і людей із поганим зором також можуть залучити в армію, додала вона, пише «Гордон». Представниця ЗМІ запитала Клименка, де зараз його син.

«Мій син, коли йому виповнилося 27 років у лютому, він зразу мобілізувався. Самостійно, без повістки, він пішов до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Це було до прийняття закону [про мобілізацію]. Ми ще не знали, які будуть зміни у правилах медичного відбору, – відповів міністр. – Він готувався до цього, чесно кажучи, чотири місяці. Йому важко було із цивільного життя, більш-менш вільного, переходити в це життя, у яке він зараз потрапив».

За словами Клименка, його син перебуває в армії приблизно три місяці. Міністр розповів, що розмовляв із сином про мобілізацію.

«У нас були розмови достатньо такі тривалі. Ще наприкінці минулого року він до цього був не готовий. Але він уже знав, що він має йти. Ми спочатку розмовляли про те, що відбувається у країні, що нам усім, можливо, коли потрібно буде, слід іти до війська. І він рішення ухвалив самостійно», – казав Клименко.

Журналістка запитала про вплив на рішення сина міністра «фактору батька» – глави МВС.

«Якщо батько міністр, мабуть, він міг би бути мажором якимось. Насправді я достатньо серйозно підходжу до того, якою має бути відповідальність і сина міністра, і міністра, який має сина. Перед державою в тому числі», – відреагував Клименко.

Відповідаючи, чи є зміни в його роботі міністра після мобілізації сина, глава МВС, показуючи на полігон із новобранцями, сказав: «Є. Я можу цим хлопцям дивитися в очі. І вимагати від командирів те, що я маю вимагати, – виконання всіх завдань, які стоять. Я маю і за своєю посадою це робити. І вони мають підпорядковуватися. Але кожен із них може про себе сказати, ніхто ж не забороняє нам думати: «А що ти зробив?».