Слідча поліції Волині розповіла про особливості служби та складні розслідування

Це люди, які здебільшого «за кадром», але на плечах яких – колосальний об’єм роботи. Саме вони приїжджають на місця подій, розслідують кримінальні провадження, по крупинці збирають доказову базу, спрямовують обвинувальні акти до суду, мусять бути у своїй роботі неупередженими і максимально прискіпливими.

Про це розповідають на сайті ГУНП у Волинській області.

Людмила Денисюк – заступниця начальника відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров’я, слідчого управління ГУНП у Волинській області. Поліцейська вже близько 19 років в органах внутрішніх справ і більшість часу розслідує саме такі складні злочини, як-от, умисні вбивства, згвалтування, доведення до самогубства тощо. І хоч на вигляд дуже тендітна, але вже після декількох хвилин розмови зрозуміло – правоохорониця зі стійким і вольовим характером. Вона вважає, що жінка може себе реалізувати у будь-якій сфері, і своїм прикладом ламає стереотипи про «слабку стать» й «жінкам не місце в поліції». З нагоди дня слідства ми поспілкувалися із Людмилою про особливості служби, небуденні справи, які доводилося розслідувати, про емоції у роботі та чи не зачерствіла вона, працюючи із суцільним негативом. Не оминули й тему війни і викликів, з якими довелося стикнутися.

Людмило, чому поліція? Чому вирішили обрати такий шлях?

Мої батьки були вихідцями із зовсім інших сфер, батько – з культурної, він був викладачем в училищі, дуже творча людина, мама була фельдшером, і я певний час думала, що стану лікарем. Але в мене завжди була якась така допитливість, цікавість, я дуже любила детективи, читала книжки, дивилася «Еркюль Пуаро», «Шерлока Холмса». Десь в дев’ятому класі їхала поїздом до бабусі в село, і біля мене сиділа дівчина, яка поверталася з Києва після вступу до Національної академії внутрішніх справ. Ми познайомилися, і вона розповіла, як проходила іспити, що потрібно було складати. Я так загорілася і вирішила – йду туди. Батьки, звісно, спочатку відмовляли, тато казав – йди в культуру, мама нагадувала про мрію стати лікарем, але ось я тут.

Тоді ніхто не вірив, що можна самостійно вступити, мої батьки були вже старшого віку, якихось статків в сім’ї не було, саме тоді я зрозуміла, що все можна здобути своїми силами.

Я поїхала на вступ з батьком, а там біля академії стояв ряд машин на кілометр-півтора. Мій батько подивився і каже: «Дитино, що ми тут робимо?». Він відкрив такий молитовничок, і поки я складала перший іспит, ходив молився. Загалом іспити були протягом трьох тижнів, батько мене залишив, і я все ж вступила.

Робота слідчої для вас - це про що?

У нас є якась подія, і ми про неї знаємо дуже мало, а слідчому потрібно встановити кожну деталь, все розставити по місцях. Можливо, спочатку не завжди в голові складається пазл, але коли ти розплутуєш цей клубочок, коли встановлюєш кожну дрібницю - тоді бачиш повну картину. Мені подобається докопуватися до цієї істини, доходити до логічного завершення і з’ясовувати, як відбувся той чи інший злочин, тому що буває, що й злочинці стали заручниками ситуації, вони були вимушені діяти таким чином, хоч це їх і не виправдовує.

Ця робота дуже тяжка, вона тяжка і для жінки, і для чоловіка. Вона понаднормова, і що сумно – суспільство не усвідомлює її важливості. Не вистачає поваги з боку суспільства, справді. І хоч на початку війни ставлення до поліції змінилося, я пам’ятаю, як ми тоді несли службу фактично цілодобово, і люди дуже допомагали, підтримували, зараз же все ніби повернулося назад. Мені хотілося б, щоб своєю професійною діяльністю ми цей авторитет відновлювали.

Які риси мастхев у слідстві? А що можна набути?

Щодо мене – я набула стійкості, витривалості й наполегливості. А, скажімо так, з народження – має бути чесність і справедливість. Я навіть у дрібницях вимагаю й відстоюю справедливість, намагаюся бути на боці правди, бути чесною зі всіма, зі злочинцем в тому числі.

Пригадаєте якісь небуденні й складні справи, які доводилося розслідувати?

Коли лише розпочинала працювати у цьому відділі, пам’ятаю, у тодішньому Ківерцівському районі було вбивство на березі річки Конопелька. Там знайшли чоловіка порізаного косою, це було в лютому, і досить дивно, де та коса там взялася. Затримали ми підозрюваного, і він нам розказував історію, яка взагалі не в’яжеться з усіма обставинами, ще й «толкує» про бобра, який стрибнув у річку. За декілька днів після цього у Львівській області до поліції звернувся чоловік з травмами, які він отримав у тому ж селі, в той же день. І коли ми почали розплутувати той клубок, то виявилося, що тоді була бійка, і не бобер стрибнув у воду у лютому, а цей другий чоловік. Це було у 2011, тоді дуже багато слідчих дій проводили. Там були обставини, які якимось чином виправдовували підозрюваного, але, напевно, вбивство людини нічим не можна виправдати, його засудили. Одного знайомого він убив, а другому вдалось стрибнути в річку і вижити.

Було вбивство жінки у Володимирі, дуже складна справа. Жінка спочатку вважалася безвісти зниклою, довго ми її шукали, потім знайшли її тіло в автомобілі. Спочатку в колі підозрюваних були чоловік жінки, особи, з якими вона спілкувалася, але потім з’ясували, що це був взагалі сторонній чоловік. Проводили тоді поліграфічне опитування, на той час дуже мало поліграфологів було, тому приїжджали спеціалісти з Києва. Це дуже допомогло встановити певні деталі і обставини, про які ми взагалі не знали, а, зачепившись за них, встановили винного і скерували провадження до суду.

Вбивство – це не такий злочин, який не можна розслідувати на рівні з крадіжкою, тут не може бути два дні і до суду, це були досить тривалі розслідування.

Як змінилася ваша робота під час війни?

З’явилися злочини, пов’язані з війною, документуванням і розслідуванням яких ми раніше не займалися. Наші слідчі розслідують кримінальні провадження, пов’язані з безвісним зникненням громадян за особливих обставин, йдеться про військових, які несуть службу в зоні бойових дій. Щодня до нас звертаються родичі, які втратили зв’язок зі своїми близькими.

Багато є фактів загибелі військових, тобто привозять тіла, і ми маємо вносити відомості, проводити судово-медичні експертизи, впізнання.

Також переселенці звертаються, які мають інформацію про знищення чи пошкодження їхнього майна на окупованих територіях або під обстрілами.

Відкрилися й нові злочини, яких ми до 2022 не розслідували: це ухилення від призову, незаконний перетин кордону тощо.

Ці всі злочини для нас були нові, треба було швидко навчитися їх розслідувати, надавати якісно допомогу потерпілим, збирати документи для подальшої передачі в Європейський суд. Слава Богу, за ці два роки ми зрозуміли, як з цим працювати, і пристосувалися до цих обставин, хоч це дуже тяжко казати і усвідомлювати.

Ви постійно працюєте з негативом, як це впливає на вас? І чи не «зачерствіли» через це?

На жаль, в наших справах немає задоволеної сторони: один – труп, а інший – у в’язниці, образно кажучи. Звісно, це все має якийсь вплив, і він точно не позитивний. Слідча робота – це не так, що ти відпрацював і пішов додому. Коли є складна справа, вона потребує додаткових розумових зусиль, ти думаєш про це постійно: вдома, на роботі, на прогулянці з дітьми і так далі. Не завжди вдається залишити роботу на роботі.

Мені як мамі дивитися на злочини з дітьми – це завжди боляче, завжди складно. Звісно, з часом це сприймаєш як буденність, наша психіка звикає до всього. Але вважаю, що треба вміти й поспівпереживати, вміти вислухати, виділити час потерпілим, такі людські якості залишаються, тому не скажу, що я зачерствіла.

Маєте якесь кредо/девіз у роботі?

Напевно, ніколи не кажи ніколи, ніколи не здавайся й завжди йди до цілі, до кінця.

Марина Балдич

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: У Луцьку в салоні автівки загорівся зарядний пристрій.