Військовослужбовець з Чернігова проводить акції доброти у Луцьку

Євген Сивопляс проходить реабілітацію після важкого поранення, яке призвело до ампутації ноги. Спочатку чоловіка лікували в обласній клінічній лікарні, потім у Територіальному медичному об’єднанні МВС, районній лікарні, згодом його знову перевели до шпиталю МВС, де він наразі відновлюється.

Про це пише Район.Луцьк.

Боронив рідне місто, воював під Бахмутом та отримав важке поранення під Авдіївкою

До повномасштабного вторгнення Євген жив у Чернігові, працював оператором плазмової різки на двох підприємствах. 24 лютого зустрів на роботі, працював у нічну зміну. Через два дні чоловік був у військкоматі, отримав зброю. 

Євген почав службу у 119 окремій бригаді територіальної оборони Чернігівській області. Ввечері того ж дня вже ніс службу у протитанковому розрахунку і разом з побратимами чергував на одній з вулиць на околиці міста.

«Ми мали завдання зупинити колону противника, якщо б вона рухалася у нашому напрямку, чергували весь березень. Тоді були бої зі стрілецької зброї, мінометні обстріли, важка техніка росіян вже не рухалася. Ворог був на підступах до міста, але його зупинили. Наприкінці місяця росіяни відійшли, а ми почали готувати оборонні споруди», – розповів він.

Вже у травні-червні 2022 року Євген почав шукати бойову бригаду, щоб поїхати на фронт та бути корисним там. У листопаді він перевівся у Третю окрему штурмову бригаду ЗСУ, а у січні минулого року разом з побратимами вирушив на Бахмутський напрямок. Вже через 10 днів чоловік отримав перше поранення.  

«Тоді нас штурмували «вагнерівці», а ми декілька місяців намагалися стабілізувати фронт. У травні 2023 року почали повертати захоплені ворогом території. Мене вдруге поранили, лікувався півтора місяці, повернувся у стрій»,  – розповів він.

У жовтні минулого року Євген брав участь у боях біля Кліщіївки, Курдюмівки, Андріївки. У листопаді його бригаду вивели на ротацію, а у лютому цього року він разом з побратимами повернувся в Авдіївку.

16 лютого військовий отримав важке поранення, яке згодом призвело до ампутації ноги. 

«Після першого поранення у 2023 році розробляв ногу тренуваннями – піднімався по сходах, тоді зробив 10 тисяч поверхів. А після ампутації, вже на шостий день піднімався на милицях по сходах. У цьому році подолав вже більше 4  тисяч поверхів», – розповів він.

Ескалатори, бруківка, автоматичні двері, глянцева підлога – виклики для поранених та ветеранів з інвалідністю

Євген зізнається, що до ампутації навіть не уявляв наскільки складно перебувати у громадських місцях людям з інвалідністю, тим, хто пересувається на милицях.  

Перший виклик для них – гладка, глянцева плитка на підлозі, яка є у супермаркетах, лікарнях, аптеках, магазинах, торгових центрах.

«Така плитка сама по собі слизька, а після миття, зволожена поверхня збільшує ризик падіння. Людині після поранення, ампутації, потрібно два місяці, щоб звикнути правильно ставити милицю так, аби можна було пройти по такій підлозі. У районній лікарні ще й плитка такого кольору, що відразу не зрозуміло волога підлога чи ні», – розповів він.

Ще однією перепоною для людей, які користуються милицями, є автоматичні двері. За словами Євгена, спочатку їх треба штовхнути, встигнути підставити милицю в прохід, щоб затримати двері, а потім йти.

Євген довго вчився користуватися ескалатором у луцькому ЦУМі. Для людей з інвалідністю варто регулювати швидкість ескалатора або робити альтернативу – сходи, ліфт, там, де її немає.

«При поганому освітленні або в сутінках, коли світло у лікарнях чи інших закладах не поспішають вмикати, люди з інвалідністю йдуть практично напомацки. Це також треба враховувати. До речі, у кінотеатрі РЦ «Промінь» недостатньо освітлення, аби безпечно ходити на милицях»,  – додав він.

Люди після поранень або з інвалідністю стикаються з тим, що довго доводиться чекати ліфт, обережно пересуватися по бруківці, бо на ній резинка на милиці завжди ковзає.

Ветеранів у цивільному житті лякають не лише гуркіт грому, а й гучний лязкіт металевих дверей, сильне гудіння сушок для рук у громадських вбиральнях. 

Окрема проблема для людей з ампутацією – стояти довго у черзі або ходити на закупи у супермаркет. За словами Євгена, якщо не просити про допомогу персонал чи покупців, то навряд чи хтось сам її запропонує.  

«В черзі переважно не пропускають вперед, роблять вигляд, що не помічають. Касири, продавці не реагують, хоча б могли проявити ініціативу та обслужити людину на милицях позачергово», – додав він.

Громадським транспортом у Луцьку Євген ще не користувався, їздив по місту на таксі. Як він розповів, водії нечасто пропонують допомогу. Тож чоловікові доводиться сідати у салон, скидати рюкзак, потім забирати та класти поруч милиці, а тоді вже закривати двері.

За словами Євгена, військових, які повертаються з фронту у відпустку чи тих, хто звільнився зі служби, часто ображає, що у мирному житті люди  продовжують говорити мовою ворога, слухати російську музику, дивитися їхні фільми та серіали, публікувати у соціальних мережах пости з подорожей і відпочинку.

«Такими постами люди показують, що продовжують отримувати задоволення, а саме в цей час, десятки воїнів лежать поранені, із закрученими на кінцівках турнікетами і можуть чекати на допомогу більше доби. Після цього їм ампутують руку чи ногу. А той, хто постить світлини з відпочинку, показує, що несолідарний з тими, хто захищає його на фронті», –  розповів Євген.

Часто після повернення з відпустки на фронт, мотивація військових знижується. Військовослужбовці бачать, що люди, яких вони боронять, не можуть зробити навіть невеликого зусилля, щоб змінити себе.

У тих, хто повернувся з війни, повинно бути відчуття, що їх складний шлях, жертву заради інших люди цінують. Коли люди бачать військового на милицях чи з пораненням, не варто відводити очі, слід прикласти руку до серця чи посміхнутися.

Як ті, хто в тилу, можуть підтримати військових

Перші акції на Театральному майдані, Євген почав проводити у травні цього року.

На День вишиванки, чоловік провів експеримент – рахував позитивні реакції перехожих на вулиці. З тисячі людей, які проходили повз військового з ампутацією і на милицях, лише 14 не відвели очі, не перейшли на інший бік.

«Вже є певні зрушення. Сьогодні йшов з ветеранського простору «Плюс Плюс», а жінка, яка йшла назустріч, підійшла, сказала кілька слів підтримки та попросила дозволу обійняти. Після цього ще зустрів чоловіка, який не відвів погляд, а приклав руку до серця», – розповів він. 

Загалом Євген провів сім акцій. Він зізнався, що не завжди ветерани з інвалідністю охоче беруть участь або самі ініціюють подібні заходи. Іноді військові, які постали перед труднощами у цивільному житті, закриваються у собі та починають шукати прості засоби, які, як їм здається, допоможуть пережити біль та несправедливість.

Раніше Євген планував зробити протезування у Львові та повернутися у свою частину на інструкторську посаду. Наразі він хоче покинути військову службу, організовувати подібні акції й далі, а згодом створити громадську організацію, яка б не тільки допомагала ветеранам, а й роз’ясняла цивільним, як поводитися з тими, хто повернувся з фронту.

За словами радника Луцького міського голови з питань ветеранів Тараса Сасовського, рівень пристосованості Луцька до потреб людей з інвалідністю доволі низький. Громадських організацій, які б опікувалися ветеранами з інвалідністю, у Луцьку поки немає, хоча подібна організація працює у Львові. Ветерани можуть звернутися до хабу у Луцьку, але поки, як комунальне підприємство він ще у процесі створення. Там можна отримати допомогу в оформленні документів, встановленні статусу учасника бойових дій, юридичну консультацію.

Крім того, у ветеранському просторі «Плюс Плюс» можна отримати доступ до дистанційних послуг від Veteran Hub – підтримку юристів, психологів, консультантів з пошуку роботи. Всі послуги простору повністю безкоштовні.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: На Волині пройшов фестиваль національних бойових мистецтв «Дух незламних» (Фото)