Тетяна, Анастасія та їхній маленький «філософ» – Платон.
Життя людське – не серіал: як ведеться у Маневичах сім’ї… Букіних
Прізвище моїх нових співрозмовниць-переселенок навіяло мені спогад про героїв одного російського багатосерійного фільму, який свого часу «крутили» й популяризували у нас. Не думали тоді його прихильники, зокрема, зі сходу й півдня нашої держави, що 24 лютого 2022 року їх прийдуть «визволяти» співвітчизники авторів серіалу. І це вже буде не комедія на екрані, а трагедія в житті для десятків тисяч українських родин – повномасштабна війна
«Переселенцям не телефонувати»
Саме вона вигнала з рідної домівки у Краматорську Тетяну, Анастасію та Платона Букіних, які 13 березня вимушено прибули на західну Україну. Спершу трохи пожили у Львові, потім – на Рівненщині (у доволі різних соціально-побутових умовах). А 12 липня, за порадою знайомих, переїхали на Волинь, у Маневичі. Спершу мешкали тут у хостелі, а потім, після довгих пошуків, таки орендували окрему квартиру.
– Як для цього селища, вартість – доволі немала: від 4000 до 7000 гривень на місяць, разом із платою за комунальні послуги. Та й образливо трохи, коли у подібних оголошеннях пишуть: «Переселенцям не телефонувати».
Тут спочатку підозріло на нас дехто дивився. Хоча ми вдома жили в достатку, мали хорошу роботу – у нас все було. Але довелося їхати з дому ледь не з однією валізою…
Хоча бували історії, що декотрі внутрішньо-переміщені особи свідомо наробили комунальних боргів господарям помешкань та виїхали геть, – певною мірою, розуміє цей скепсис пані Тетяна.
Маленький «філософ», який пізнав жахи війни
Зараз жінці – 58. Шість років тому вона овдовіла. У рідному Краматорську останнім часом працювала продавцем. Нині ж – безробітна, допомагає 37-річній доньці Анастасії , яка поки одна працює, глядіти онука на ім’я Платон. Його ж батько з ними не живе.
Мама хлопчика не приховала, що у свої 5 Платончик – дуже розважлива дитина (вочевидь, недарма – тезко знаного філософа. – Авт.). Останнім часом запитує про свого тата…
Тут, у Маневичах, пішов у перший клас ліцею № 1 імені Героя України Андрія Снітка.
– «Він захищав нас і своїми грудьми впав на снаряди»… Так із трепетом малий розповідав нам про подвиг цього загиблого ще під час АТО військового – місцевого мешканця…
Спочатку Платон казав, що хоче бути лікарем, а якось мовив, що тепер мріє стати військовим, – не приховала його бабуся Тетяна.
Ця війна дуже змінила, в першу чергу, дітей, які побачили її жахи на власні очі. Емоційно їм нині – таки важче, ніж дорослим.
Мама ж хлопчика, Анастасія, тоді додала з гумором: «Значить будеш військовим лікарем».
– Я з дитиною своєю зовсім проблем не знала до війни. А вже тут із сином рік займались реабілітолог, психолог. І зараз іноді до останнього ходимо. Це – жінка, якій він розповідає те, про що нам із бабусею ніколи не казав, – поділилася пані Настя.
– Може таким чином він, як, хоч і ще маленький, але чоловік, поки – єдиний у вашій сім’ї, оберігає вас від зайвих переживань? – не втримуюся від запитання до моєї співрозмовниці.
– Вочевидь, так… Адже ця війна дуже змінила, в першу чергу, дітей, які побачили її жахи на власні очі. Емоційно їм нині – таки важче, ніж дорослим, – відповіла жінка.
– Там, вдома, під час повітряної тривоги вночі онук схоплювався першим і – в коридор, де ми обладнали спеціальне місце, падав там і… спав, – пригадала бабуся Тетяна.
Надія на повернення в мирний, квітучий Краматорськ – є
До слова, у Краматорську залишився її рідний дядько з дружиною, які наглядають за домівкою Букіних. Мої співрозмовниці тримають з ними зв’язок, як і з рідним братом Насті, сином пані Тетяни, який також навесні 2022-го виїхав з сім’єю за кордон.
Поки жінки вболівають за те, аби рідний Краматорськ не захопив ворог. І хоч місцеві туди таки повертаються, але жити там – дуже небезпечно.
А бомбардувати Краматорськ рашисти почали з 2014 року. Тоді ще пані Тетяна ховалася в укриття разом із чоловіком…
Нині Букіни й далі житимуть у Маневичах, заради безпеки маленького Платона, плекаючи надію на повернення у вже мирний, квітучий, як до війни, Краматорськ.
– Читаю в інтернеті: нещодавно у нашому місті висадили 500 кущів білих троянд, і так хочеться побачити, як вони зацвітуть, – витирає сльозу Тетяна Букіна.
