Кохання всього життя, яке Максим Рильський «украв» в односельця

«Ти серце без жалю усе пошматувала…»

Усі митці – художники, скульптори, композитори, поети – переливали свої почуття у картини, скульптури, музику чи вірші. Їхні роботи незгірш книжок можуть розповісти про бурхливі емоції життя. Тож і Максим Тадейович усі свої почуття переносив у римовані рядки.

Найперше серце юнака пронизало кохання до двох сестер-сусідок Альшевських. Він таємно любив обох дівчат. Уже в сивих літах поет згадував, що то був час ревнощів, мук, докорів, а ще були вірші, налиті розпачем до країв. А потім була ще одна дівчина – Ганя, спогади про яку поет проніс у серці через усе життя, і називав цю любов «першим на віку незграбним, дещо змавпованим коханням». У своїх віршах того періоду майстер слова писав про нерозділене кохання, від якого він не в змозі відмовитися:

Я все ж тебе люблю.Ти з мене глузувала,
Стоптала ти любов мою,
Ти серце без жалю усе пошматувала, –
Я все ж тебе люблю.

А потім на життєвому шляху Рильського почали з’являтися жінки на одну ніч – випадкові знайомі, продажні повії. Але чутлива душа Максима прагнула чистої любові, щирих почуттів, тому дуже скоро плотські втіхи йому набридли. Щоб хоч якось доторкнутися до чар земного чи навіть неземного кохання поет створив собі образ фантастичної та ідеальної жінки, назвавши її «Моя царівна». Цей світлий образ жив в уяві чоловіка, йому він присвятив однойменний сонет.

Любов постукала по клавішах рояля…

У 1923-му Рильський переїхав до Києва, де й продовжив вчителювати, – викладав українську мову та літературу у Другій залізничній трудовій школі (нині СШ № 7 імені Максима Рильського). Але залишилося квартирне питання – Максимові ніде було прихилити голови, тому він вирішив звернутися по допомогу до колишнього односельця Івана Очкуренка. Той давно вже мешкав у Києві й мав власне житло.

Двері дому відчинила його дружина – Катерина. Вона запросила поета до вітальні й сказала трохи почекати чоловіка. Рильський, ждучи господаря, трохи знудився, і, щоб відволіктися, сів за рояль. Чарівні звуки музики наповнили залу, а грав Рильський пречудово, бо ж його вчив сам Микола Лисенко – батьків друг. Раптом в унісон із мелодією зазвучав ніжний жіночий голос – то співала Катерина. Так під звуки музики зародився бурхливий роман.

Очкуренко, нічого не підозрюючи, прихистив у своєму домі поета. Катерина ж, як могла, опікувалася Максимом. Її чоловік часто заставав у вітальні таку картину – Рильський грає, його дружина співає. Не знав Іван, чим ті посиденьки закінчаться в майбутньому. А закінчилися вони тим, що Максим освідчився жінці. Катерина погодилася, але поставила поетові одну умову – той має всиновити її шестирічного сина Жоржа. Закоханий Рильський був готовий і душу чортові віддати, аби тільки кохана була поряд. 12 липня 1926-го  у Києві побралися Максим Рильський і Катерина (в дівоцтві – Паткевич). У родині Рильських народився син Богдан.

А що ж Очкуренко? Він, звісно, як міг, намагався завадити тому шлюбові. Не віддавав сина. Катерині довелося викрасти рідну дитину й деякий час переховуватися в подруг. Але все з часом минає. Іван заспокоївся. Невдовзі й сам одружився з іншою. Максим, відчуваючи провину, матеріально підтримував новоспечену родину Очкуренків. Зрештою, вони стали друзями. Їхні діти ходили один до одного в гості, дорослі збиралися разом на свята.

Катерина була старшою від Максима на 9 років, але ті, хто цього не знав, ніколи б не помітили цієї різниці. Жінка завжди пильно стежила за своєю зовнішністю: зачіска, одяг – усе було бездоганним. Навіть вдома вона не дозволяла собі вийти зі спальні в халаті чи пантофлях. Домашні бачили її завжди в сукні та на підборах. Але водночас жінка не цуралася хатніх справ, частенько й смачно готувала, хоча в родині була кухарка. Жінці подобалося радувати чоловіка, дітей чи друзів приготовленою власноруч вечерею.

Та насамперед Катерина Миколаївна була натхненницею, порадницею, першою читачкою та критикесою творів Рильського. Поет зі свого боку цінував таку підтримку, писав жінці вірші. 

«...Люблю тебе, не можу розлюбить»

Утім, попри ідилію в родині, у Рильського з’явилася коханка. Про цей адюльтер знали лише найближчі родичі. Її, молоду жінку-хіміка, звали Валерія Познанська. Цей роман виник у Москві в 1943-му, де Максим Тадейович тимчасово мешкав.

Дружина в той час із дітьми була в евакуації в Уфі. Невдовзі про перелюб стало відомо. Для сина Богдана це виявилося справжньою трагедією. Він настільки обурився на батька за ці походеньки, що вимагав забути про те, що в нього є родина. Але на захист чоловіка стала Катерина й заборонила синові чіпати цю тему. Сама ж ні поглядом, ні словом не дорікнула Рильському. Хоча розуміла прекрасно, що розлука – це своєрідне випробування їхнього кохання. Жінка пройшла перевірку вірністю, Максим Тадейович – ні. Та хоч би що там було, вони залишилися разом. Поет сам порвав із коханкою, повернувся у родину. У 1945-му він написав кілька сонетів під однією назвою «Вірність», присвячених коханій дружині:

Дай рученьку. 
Спрацьована худа!
Волосся дай мені поцілувати, –
Ця сивина прекрасна й молода.
Ти друг, ти вірність, ти жона і мати, –
О, бачиш! Син наш під вікном біжить.
…Люблю тебе, не можу розлюбить.

Катерина Миколаївна відійшла у засвіти в 1958 році. Її смерть оплакували як Максим Рильський, так і перший чоловік – Іван Очкуренко.

Поет важко переживав кончину дружини. З її смертю барви життя потьмяніли. Через шість років, 24 липня 1964-го, серце Максима Рильського зупинилося назавжди, а душа відлетіла назустріч коханій.

Прощай, кохання білокриле,
І сум нічний, і сяйво днів!
Моє поламане вітрило
Жадає волі і вітрів.

Джерело: blog.net.ua