Війна 07.07.2024, 13:40

«Золоте покоління» сіло в … калюжу. Чому Україна провалила Євро-2024?

Запам’ятовується не завжди останнє. У нашому випадку найпам’ятнішою миттю Євро-2024 залишиться стартовий поєдинок проти збірної Румунії. Стартовий провал, від наслідків якого ми так і не змогли відмитися

Парадокс, але єдина помилка на цьому чемпіонаті Європи коштувала збірній України виходу до плей-оф. І який тоді сенс, що ми виграли в однієї дуже міцної збірної і не програли одній дуже сильній збірній. Сенсу нема.

Я не хочу зараз захищати нашу команду й наш тренерський штаб. Не хочу їх шкодувати, не хочу навіть співчувати. З тієї простої причини, що за визначенням – все було в їхніх руках. Особливо, якщо судити за підсумками побаченого після групового турніру. Жодна з команд, які потрапили до нашої групи, не була сильнішою за нашу команду. Але чомусь так сталося, що саме наша команда посіла останнє місце у цій групі.

І начхати, що наша команда здобула при цьому чотири очки. Та хоч п’ять. Адже головне в цьому випадку – рядок у таблиці. А цей рядок волає про те, що турнір під назвою чемпіонат Європи 2024 року команда під назвою національна збірна України провалила.

І в цьому випадку не обов’язково вішати всіх собак на одного Реброва. На одного Луніна. Або на одного Степаненка. Повторюся: це – загальний провал. Недопрацювали, не дотерпіли, не змогли, не зуміли, не схотіли.

Та ще – купа різних «не». І «відмазок» не може бути. Тому що це не та група, з якої наша команда кваліфікувалася на Євро. Там були і чинні чемпіони – Італія, і чинний віцечемпіон – Англія.

У групі на Євро були лише чвертьфіналісти минулого ЧЄ. А решта – нижче за нас і за рейтингом, і за прізвищами, і за претензіями на успіх. Тож все дуже погано. Наше «золоте покоління» сіло в ... калюжу. І наш тренерський штаб – разом із ним. Так, дуже прикро вилітати саме так, маючи в активі аж чотири очки.

Нагадаю, що минулого Євро ми вийшли з групи, маючи лише три бали. І потім дійшли до чвертьфіналу. Так, це дуже прикро. Втім, прикро – це не те слово.

Проте, з іншого боку, прикро не означає незаслужено. Груповий турнір у квартетах великих форумів завжди блискавичний та непередбачуваний. І в цьому випадку потрібно було правильно розставити акценти, розрахувати сили. Нашій команді цього не вдалося. Мені здається, Ребров намагався набирати форму і «апетит» по ходу справи. Це – непогана тактика, але працює більше на довгих дистанціях.

«Повторюся: це – загальний провал. Недопрацювали, не дотерпіли, не змогли, не зуміли, не схотіли».

На короткій дистанції, як правило, головне – вдало розпочати. Це чудово зрозуміли у збірній Румунії, зробивши ставку саме на гру проти України. І досягли успіху з цією ставкою.

Ми ж, мабуть, саме румунську збірну розглядали як найслабшу ланку в групі. Тому й відіграли генеральну репетицію «на кішках». Вибачте, на збірній Молдови.

Хіба не так? Товариська гра проти Молдови моделювала матч проти Румунії, гра проти Польщі – двобій проти Словаччини, зустріч проти Німеччини – гру проти Бельгії. Майже все було продумано за великим рахунком. Окрім дрібниць. Дрібниці у підсумку отруїли життя.

Чесно кажучи, не дуже розумію метання каміння з нашого городу до городу збірних Румунії та Словаччини, які обрали синицю в руці, зігравши прогнозовано внічию – 1:1. У мене у зв’язку з цим питання: а хіба у подібній ситуації збірна України не обрала б цю саму синицю? Що, вона билася б за журавля, поставивши на кону необхідний мінімум? Не вірю. Наші суперники з паралельного матчу все зробили правильно. Бо їм дорога своя сорочка. Від цієї правильності не дуже приємно пахне, але переможців не судять. Чи не так?

Реклама Google

А тих, хто програв? У когось вистачить розсудливості, витримки та мудрості не судити? У мене особисто – не вистачить. У зв’язку з цим я проводжу чіткі паралелі з виступом збірної України на Євро-2016.

Тоді, нагадаю, наша національна команда під проводом чи то Фоменка, чи то Шевченка, чи взагалі ніким не керована, але не в цьому суть, не набрала жодного очка на груповому етапі, програвши всім. І, зрозуміло, у підсумку фінішувала на заслуженому останньому місці в групі.

Нині у нас – і тренер на своєму місці, і цьому тренеру ніхто не заважає. Навіть Шевченко, адже тренер ще підробляє й віцепрезидентом УАФ. І футболісти начебто крутіші, ніж тоді. Адже не дарма майже в унісон трублять про найкраще покоління в історії нашої національної команди. Я особисто з цим визначенням не згоден, у мене просто щодо цього дуже хороша пам’ять, але щось у цьому твердженні таки є.

І ось, скажіть на милість: а яка різниця в тому останньому місці й у нинішньому останньому місці? А я одразу відповім: не просто жодної різниці немає, а навіть у чомусь провал на Євро-2016 можна пояснити. До того ж пояснити об’єктивно.

Про тренерське питання я сказав вище. Як і про не найсильніше тодішнє покоління збірної на чолі з колекціонером чужих футболок Тимощуком.

Нинішній провал пояснити логічно досить складно.

Бо, повторюся, все було в наших руках. У наших ногах і наших головах. Вся країна під шум генераторів не тільки вболівала в єдиному пориві, але й відстоювала честь на полі справжнього бою делегатів на Євро, а й збирала зі світу по нитці на потреби УАФ, яка – вічно бідна, і потребує чогось. Однак повезла на ЧЄ черговий загін дармоїдів (я це не про футболістів).

І в такій ситуації «найкраще покоління збірної» посідає останнє місце у прохідній, як виявилося, не для нас, групі.

Я не знаю, чим це крити. Після матчу зі словаками я сказав, що наші футболісти – воїни. Після гри із бельгійцями я готовий підтвердити свій «вердикт». Але воїни не стали героями. На жаль. Тому що мислили не стратегічно. Та й удачі в них не було.

А невдахи без стратегії ніколи не стають героями. І в цьому зв’язку можна скільки хочеш ображатись і нарікати на долю, але суті це не змінить. Тому що, по суті, – це дно.

Ласкаво просимо додому, рідненькі. Далі будемо дивитися Євро-2024 разом.

Валерій ВАСИЛЕНКО, sport.ua.

Від редакції: навряд чи хтось із закордонних гравців національної збірної України повернеться зараз в Україну, бо, як зазначають у коментарях на різних інтернет-майданчиках, більшість із них «перебувають у розшуку» в ТЦК. Найприкріше, що ніхто з цих «суперзірочок» щиро не попросив пробачення в хлопців, які в окопах, ціною свого життя і здоров’я, рятують країну, а оці «трутні» насолоджуються життям на Заході.