«… Наварю чаю з липи і м’яти. Буду дочок своїх і синів Із кривавих боїв виглядати».
«Як ви, людоньки, як ви, скажіть…»
Авторка слів «Коли закінчиться війна / Я розцілую всі ікони / Присяду в хаті край вікна / І буду чуть церковні дзвони…» Галина Потопляк порадувала нас новими поезіями. У них є щось таке близьке серцю, що, переконані, торкнеться й вашого
Як ви, людоньки, як ви, скажіть.
Чи проснулись, чи горе
спіткало?
Як не зможете, то напишіть,
Чи й у вас на біду посвітало?
Чи росились ви зранку, чи ні.
Чи є кошти, щоб хліба
купити?
Ми сьогодні усі на війні,
То ж нам треба і вижити,
й жити.
День за днем пролітають,
як мить.
Потім тягнуться аж до
«відбою».
Літо в травах шовкових лежить,
І я ним свої рученьки гою.
Там посію, а там підмету.
Тут зберу урожаю дві літри.
Тут поллю я земельку святу,
Покладу дикий мак до макітри.
Напечу на воді вергунів.
Наварю чаю з липи і м’яти.
Буду дочок своїх і синів
Із кривавих боїв виглядати.
Ну а ви як, подружки мої,
Чи без стресу минула ця нічка?
Чи співали в саду солов’ї,
Чи червоні вже вишня
й поричка?
Поділіться, хоч я вам чужа.
Я так само зітхаю і плачу.
Але в мене – гаряча душа
І «тривога» звучить
на додачу.
То ж ділімося тим, що в нас є –
Чи лиш словом, чи хлібом,
чи кровом.
Хай ваш дім, хай ваш сад,
хай душа
Будуть під благодатним
покровом.
м. Львів.
Галина ПОТОПЛЯК.
