Любов сильніша за війну: «Ми обмінялися не тільки обручками, а й – прапорами»

 Хотіла допомагати фронту, а зустріла… кохання

На початку повномасштабної війни я вивезла своїх двох дітей з не дуже безпечного Запоріжжя до більш спокійного Львова. Була весна. Саме у цьому місті я познайомилася з майбутнім чоловіком.

Джиммі (так Наталя постійно називає Джеймса. – Ред.) вже не раз бував в Україні, хоча ці поїздки були короткими. Та й взагалі об’їздив світ, жив у різних країнах. А навесні 2022-го приїхав до України, щоб вступити в іноземний легіон. Друзі відмовляли його від цього задуму через великі втрати. Натомість пропонували волонтерство. Тож мій Джиммі став волонтером на заході нашої країни – у Львові та в Ужгороді.

Я теж дуже хотіла допомагати фронту. Будь-чим.

Ми познайомилися просто в парку. Він був із другом, вони обоє приїхали в Україну. Стояли собі й спілкувалися англійською.

Я була з дітьми, проходила повз і спитала у нього англійською: «Звідки ти?». Він відповів, ми почали розмовляти, роззнайомилися. Чоловіки розказали, що бачили по телевізору, що у нас почалася війна, тому й приїхали.

 Ми з Джиммі так розговорилися, що з того моменту кожен день бачилися. Спочатку домовилися зустрітися наступного дня. І стали не лише парою, а й вирішили, що обоє будемо волонтерами. У мене був трохи мовний бар’єр від початку. Але все поступово вирішувалося: ми пізнавали одне одного, знайомилися ближче, і мова «підтягувалася». Спочатку ми спілкувалися про те, на що нам вистачало моєї англійської. Користувалися перекладачем, бо я не все могла пояснити. Встановили додаток, навіть кілька – для перекладу розмови.

Звісно, він сподобався мені як чоловік, і в нас – дуже багато спільного. Але для мене важливо і те, що є велика можливість допомагати – це надало мені крил і додало романтики. Тож все склалося.

На третій день після знайомства у нас із Джеймсом вже закрутились стосунки. Він дуже швидко запропонував бути разом і сказав: «Ти будеш моєю дружиною, знайом мене з дітьми».

Можна сказати, що він мене перед фактом поставив, що ми одружимося (до того Джиммі уже був 5 разів одружений і мав… 15 дітей. – Ред.). На четвертий день я й справді познайомила його з моїми двома дітьми. Вони, звичайно, були ще настороженими трохи через нову людину та мовний бар’єр – англійську знали не дуже добре. Але одразу його прийняли нормально, бо бачили, що я – в хорошому настрої і мені добре. Діти відчули мій стан, тож ми почали жити всі разом.

Тепер у Запоріжжя приходить допомога з Британії

У мого чоловіка – доросле ставлення до сім’ї, до дітей. Відповідальності він не боявся, прийняв і мене, і дітей. Одразу сказав, що вони – і його діти, і що він несе повну відповідальність за нашу сім’ю. 

Я – із Запоріжжя, і тут в мене живе мама. Тому запропонувала йому поїхати у мої рідні місця. Чесно кажучи, я не планувала надовго виїжджати. До того ж у Львові було дуже багато волонтерів та відносно спокійно, а в Запоріжжі – постійні обстріли, і допомоги бракувало.

Пояснила Джиммі, що я – зі сходу, і саме там фактично йде війна. Волонтерів, які хотіли б там працювати, значно менше. А він… одразу погодився їхати зі мною. На початку літа 2022-го ми переїхали до Запоріжжя і активно почали працювати на цьому напрямку. Приєдналися до фонду. Хочемо і свій мати, та все ніяк не організуємо. Тож успішно працюємо як незалежні волонтери.

Ми плануємо жити в Україні і до Перемоги, і після неї.

Джиммі вдалося налагодити систему, щоб у Запоріжжя надходила допомога з Британії. Спочатку він просто висвітлював події у своїх 
соцмережах: показував, як по місту «прилітає», що тут взагалі відбувається. І люди з Британії почали пропонувати допомогу. А ми – приймати вантажі від небайдужих. Потім подружились з солдатами із передової і почали активно підвозити їм необхідне.

Возимо все, що вдається дістати, – це і «медицина», і генератори, «снаряга» усіляка не тільки для військових, а й для пожежників, працівників швидкої допомоги, також – альпіністське спорядження, ноші (понад 300). Крім цього, тепловізори й автівки. Нещодавно нам почали віддавати авто – на війні вони – розхідний матеріал...

Розписали нас... із третього разу!

Весілля ми довго планували, але вийшло все дуже швидко. Перший раз подавали заяву, але не вистачило документа, що Джиммі – розлучений, і нам відмовили. Потім подали вдруге – виявилося, що у нього – протермінована віза. Тож нас не могли одружити. Ми звернулися до суду. Джеймса навіть хотіли депортувати, але ми вмовили міграційну службу подовжити термін його перебування. Тож утретє подали заяву до РАЦСу – нам її схвалили. І ми буквально через два дні одружилися. 

 Запросили наших друзів, волонтерів, воїнів – і поєднали наші долі 16 травня 2023 року, за рік і один день після знайомства. Джиммі запропонував обмінятися не лише обручками, а й прапорами. Адже у нас така інтернаціональна сім’я: я – українка, він – британець. 

Всі питають: «Коли ваш медовий місяць?» А ми відповідаємо, що вже після перемоги. Зараз маємо дуже багато роботи. 

Діти з Джиммі добре ладнають, мовний бар’єр не зник, але використовують і перекладач на телефоні, і жестами щось пояснюють. Ну і вчать англійську, звісно. Я за понад рік уже звикла, повністю розумію чоловіка. Ще не все можу сказати, але стараюся.

До Британії – тільки у гості!

Зараз більшість часу в нас займає саме допомога іншим. Ми багато працюємо: поки все отримаєш, посортуєш, розвезеш… Справ дуже багато! А як бувають вихідні, то проводимо час разом біля річки. Хоч це й не так часто буває.

Плануємо до Британії з’їздити тільки в гості. Там теж треба владнати справи з документами, зареєструвати мене як дружину.

 Я з України не хочу їхати і Джиммі – теж. Йому Україна дуже подобається. І не тільки йому, а й всім, хто сюди приїжджає. Я бачу, як іноземці вражені нашою країною, нашою єдністю, силою духу, тим, як ми зараз єднаємося в боротьбі проти ворога. А ще чоловік каже, що ми – дуже душевні всі, дружні і привітні. Каже, що в Британії кожен – сам за себе.

У Джиммі одна з професій – будівельник. Тож він хоче відбудувати все, що можна, а тоді й про бізнес подумати. Зараз потрібна допомога, а після війни роботи буде не менше – і розміновувати країну, і відбудовувати.

Ми плануємо жити в Україні і до Перемоги, і після неї.

P.S. Нещодавно, під час запису програми «Я не забуду» на телеканалі «Дім», Наталя заявила: «Я б хотіла дитину від Джеймса. І, думаю, він теж хоче».

Олеся БОГДАН.

Читайте також: Вдова Героя з Волині: «У нас було велике кохання, сини народилися й росли в любові».