«Рости ж, моя лілія…» Донька Лілія…

Певною мірою я теж хотіла б бути схожою на лілії, щоб додалося від них більше сміливості. Тож вдихала їх своєрідний аромат, милувалася їх духмяністю, стійкістю  і строкатістю кольорів. Дійсно, яких тільки лілій ти мені не дарував. І щоразу вишукував нові й нові. Ти був непередбачений. Довго сумнівалася у щирості твоїх почуттів. Та одного разу моє крижане серце відтануло і впустило тебе.

Почалися для мене зовсім інші стосунки. Ти щось обіцяв, щось і не договорював. І кожної зустрічі був розкішний букет моїх улюблених... 

Так один букет змінювався іншим. Досить часто мала і декілька букетів, які розміщувала по кімнатах будинку. Один – і у своїй кімнаті. Кажуть, що аромат лілій є таким сильним, що може зашкодити здоров’ю саме тоді, коли людина спить. Але так і тільки так я відчувала твою присутність. Враз будинок наповнювався весняно-літньою ідилією. І так цілий рік, будь-якої пори року. Тож квіти, оті вибагливі, запашні, ніби супроводжували наші почуття, які ми, як могли, приховували від інших. 

Ти, хоча й багато обіцяв змінити у своєму житті, але так цього й не зробив. Так, ти не був вільним. Ти – старший за мене, а я, можна сказати – ще юна, наївна дівчина.

Так і весна прийшла. Квіти з останніх букетів висадила на грядки. Дивно, всі прийнялися. Ти так мене хвалив!

Кажуть, що аромат лілій є таким сильним, що може зашкодити здоров’ю саме тоді, коли людина спить. Але так і тільки так я відчувала твою присутність.

Тож тепер букети стали символічними лише у святкові дні, а при кожній зустрічі ти привозив пагінці лілій. І так протягом весни. Тож до літа перед будинком красувався гарний квітник із різнокольорових лілій.  Яка то краса... 

Ти, як і раніше, називав мене Лілією. Наші стосунки потребували певної розв’язки. Але ти нічого змінювати таки не захотів. Одні обіцянки. Одного разу повідомила тобі, що чекаю дитину. Побачила твій розгублений погляд. Потім, видно, була розмова і вдома, бо зі мною щось намагалися з’ясовувати. Тож я і відпустила. 

А що мені було робити зовсім молодій?  Було ще декілька зустрічей і несподіваних букетів... Несподівано відступив і ти, жодного разу  так і не з’явившись на порозі. 

У квітнику цілісіньке літо буяли лілії, як згадка про наші почуття, миттєві, неперевірені. Думки їх зірвати, стоптати чи викинути просто не було. У чому ж квіти винні? У вихорі почуттів, що з головою закрутив обох. І чи ти кохав мене насправді, чи тільки  дозволяв себе любити?.. 

Восени з’явилася донечка, яку я назвала Лілією. Зростала, а в квітнику росли лілії, які так дбайливо доглядала. Вони, неперевершені, радували нас своїм цвітом і духмяністю. 

Недовго жила сама з донькою. Як дитина була ще малою, вийшла заміж. У нас є ще і син. Діти виросли. У них – свої сім’ї.  Я – вже бабуся. Через все своє життя пронесла неабияку силу волі, бо надзвичайно любила дітей і квіти. Одні, свої улюблені, – граційні лілії.                                                   
Наталія ШЕВЕЛЬ, Київська область.

Читайте також: Оце любов: в Африці трилапий лев здійснив рекордний заплив через канал з крокодилами, щоб знайти левицю.