Чотири картинки, які створили… день. Колонка журналістки з Волині

Майже перебігаю пішохідний перехід, перед яким зупинилося авто, яке сигналить. Виявляється – до мене. Підходжу. Знайомий волонтер Валерій Курстак саме прямує до лікарні і якраз – у хірургію. Це ж треба так, просто пощастило! 

На задньому сидінні – стосик коробок із піцами, які везуть воїнам, котрі проходять реабілітацію у Нововолинській центральній міській лікарні.  Каже, що вирішив зробити їм маленьку приємність.

Незабаром повертаюся назад. Вже не поспішаю. Хочеться порозмовляти з кимось знайомим, щоб скинути з себе лікарняні емоції. Зустрічаю свою колишню героїню – 88-річну Ганну Аврамівну Артишук. Зраділа їй. Бо ця жінка, яка 15 років прожила з сім’єю в Тюменській області з клеймом  «ворога народу» (їх вивезли з села Бірки Любомльського району як куркулів) – приклад мужності, витривалості й непідробного патріотизму. Каже, що ходила в Ощадбанк робити черговий  внесок для ЗСУ. 

Хоч пенсія – невелика, зазначає, «але ж нашим захисникам просто мусово помагати». Знаю, що загалом ця жінка переказала бійцям уже більш як 20 тисяч! Всі пожертви Ганна Аврамівна ретельно записує в учнівський зошит, щоб не забути. 

Аби розслабитися, під вечір релаксую на місцевому риночку. Після сьомої години краму вже – не густо. В основному жіночки з навколишніх сіл і деякі приїжджі. Підходжу до чорничного відра. Один літр – 120 гривень!  Розумію, що шансів у цей день купити дешевше більше немає і, знаючи, який це великий труд, беру. 

Жінка підводить голову, пильно дивиться на мене й каже: «Я вас звідкись знаю».  Найпростіша розгадка, яку «видаю»: «Із портрета в газеті, може?»

«Точно! Тоді забирайте ще й цих півлітра за такі гроші! А в подарунок вам – багно і чорничник». Я чемно дякую цій турійській трудівниці  насамперед за те, що читає «Волинь». На душі стало приємно… 

А до лісової смакоти вирішила докупити золотобоких запашних абрикосів. Їх мають дві продавчині. У першої – маленькі й не дуже соковиті, бо припрошує пробувати. Друга продає дорожче, бо в неї плоди, як на картинці. Вирішила взяти ці. Прошу пів «кіло». Кладе мені в пакет, але з посудини, що стоїть поряд. І бачу, що в мій пакет потрапляють попсовані плоди, і це не є випадково. Прошу поміняти погані. 

Помічаю, що жінка робить це неохоче й пояснює мені, що якщо з’їсти зараз, то абрикос – цілком нормальний. Я зрозуміла, що їй хочеться продати те, що до завтра не долежить. А я волію взяти такий товар, який і через день смакуватиме. Тому чемно відмовляюся від цих фруктів навіть після того, як пропонують взяти «вітринні».

Натомість купую більше тих – інших, дрібніших. «Та нате ще, бо, може, якийсь доведеться викинути. І їжте на здоров’я, бо я вже втомилася стояти. І вам спасибі за покупку!».

Чотири епізоди, які створили мій настрій цього дня… І з яких винесла чергові уроки. Життєві уроки. 

Алла ЛІСОВА, редакторка відділу економіки газети «Волинь».

Читайте також: «Коли прийшли сталіністи, моя бабця Марія закопала цей патріотичний рушник під грушею».