Цього разу вони програють. Чому ми переможемо у війні з росією

Бачити ракету, що падає на дитячу лікарню, – це, як дивитись у майбутнє. Майбутнє, у якому дехто не хоче, щоб були українські діти.

Геноцид. Що означає це слово? Для мене це не лише про пряме знищення народу за його приналежність до іншого етносу, культури, традицій… Це не лише прямі жертви ракет, снарядів, бомбардувань…

Це ще створення середовища, у якому дітей неможливо нормально виношувати, народжу­вати, забезпечувати медициною, освітою, відпочинком, розвитком, безпекою. Це коли бомблять школи, дитячі та спортивні майданчики, дитячі лікарні й лікарні взагалі. Коли виганяють дітей з їхнього середовища, розлучають із друзями, домівкою.

Хіба так важко зрозуміти, що це також є геноцидом? Так, це не те саме, що страшна і трагічна загибель тут і зараз, але це позбавлення народу майбутнього через забирання цього майбутнього у його дітей. Чи це не геноцид? І все це відбувається на очах Заходу, який боїться на «чорне» прямо сказати «чорне». А тим часом кремль точно знає, що робить і чого добивається, і лише потирає руки.

Адже вони вже це робили. Їм це – не вперше. Раз по раз вони роблять одне й те ж саме. Єдине, що цього разу буде іншим, – це результат. Цього разу вони програють. Цього разу не вийде.

І не лише тому, що Захід, хай і не на повну силу, та допомагає нам як ніколи раніше в історії, але і тому, що ми, українці, самі собі допомагаємо і справляємося все краще, вчимося.

 8 липня, загинуло щонайменше 38 людей, ще понад 170 – поранено ворожими ракетами.

Нещодавно один із моїх одногрупників, з яким я вчусь на докторантурі, поділився своїм досвідом волонтерства. Він сказав, що раніше вважав, що живе нормально. Але лише коли на початку війни став допомагати спочатку біженцям, потім пораненим і зрештою волонтерити в госпіталях, він відчув себе живим, знайшов сенс життя і став щасливою людиною! Тому що відчув свій поклик у служінні іншим.

Коли тисячі людей їдуть до «Охматдиту», везуть воду, ліки тощо, коли люди з останніх сил донатять на Перемогу, займаються реабілітацією воїнів, протезуванням, у той час, як інші борються з корупцією, не боячись за себе, так само самовіддано, як і інші, то так і зароджуємося нові ми.

А ще треба боротися із власними демонами, звичками, які прийшли з радянських часів. Бо кожен хабар – це зрада народу, кожен несплачений податок – це зрада народу, кожен недопалок, кинутий поза урною, кожне порушення правил дорожнього руху, кожен нетолерантний вкид щодо інших «не таких» українців, кожне непокарання людей при владі, які вчинили ті чи інші прорахунки або відверті злочини, – це зрада народу і тих воїнів, волонтерів, тих дітей, які вчора, сьогодні чи завтра, не дай Боже, ще загинуть.

Найголовніше – ми боремось і всередині, і зовні. Ми дійсно стаємо кращими, відповідальнішими. Ми дорослішаємо. Ми – українці. У нас небаченими темпами розвивають культуру, пишуть музику, знімають фільми, розвивають інші напрями мистецтва. У мене в близькому колі декілька друзів лише зараз почали малювати, писати вірші. На курсі письменництва, де я почав навчання, більше сотні початківців-письменників! Переважно молодь. Міць народу – в культурі. Культура формує ідеї, ідеї зміцнюють коріння народу, дають йому самобутність і унікальність. Просто зараз твориться нова Україна, і бомбами її вже не зупинити.

P.S. Під час масованого ракетного удару росіян по Україні у чорний понеділок, 8 липня, загинуло щонайменше 38 людей, ще понад 170 – поранено.

Роман МЕЛЬНИЧЕНКО, психолог, експерт зі стосунків, nv.ua

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ