«Мені дуже боляче дивитися, спостерігати за цими всіма могилами», – сказала Марлен Маас.
Німецька «зірка» Марлен Маас заспівала на кладовищі військових у Львові
Артистка прибула в Україну, щоб вшанувати памʼять жінки-парамедика медичного добровольчого батальйону «Госпітальєри» Ірини «Чеки» Цибух, яка загинула на Харківському напрямку
Німкеня була вражена її листом, тому вирішила заспівати на могилі героїні у вишиванці. «Чека» дуже любила музику. Навіть на її похороні українці заспівали 10 пісень.
Марлен Маас у Львові чуттєво виконала «Ой, у лузі червона калина» десятьма мовами, якими раніше переклала пісню для популяризації української культури у світі. Колись ця композиція надихнула громадянку Німеччини вивчити нову мову.
«Було повномасштабне вторгнення росії в Україну. Це показували нам по всіх медіа. Я випадково почула пісню «Ой, у лузі червона калина». Я не розуміла текст цієї пісні, але вона надзвичайно мене вразила. Зробила переклад, зрозуміла текст цієї пісні, зміст, і що мені потрібно вивчати мову цього народу, тому що це – сильний і незламний народ», – розповіла музикантка.
Артистка раніше передавала допомогу українцям та волонтерила в Німеччині, долучаючись до підтримки поранених героїв. Однак приїхати до Львова вона наважилася, лише прочитавши лист «Чеки». «Видно масштаб цієї війни ось тут, на цьому місці. Це люди, які боролися за свободу, за справедливість, за демократичність не лише своєї країни, а й нас. Мені дуже боляче дивитися, спостерігати за цими всіма могилами», – сказала співачка на місці, де спочивають герої.
Крім «Ой, у лузі…», артистка також виконала Гімн України та україномовну версію культової пісні «Hallelujah».
Марлен Маас у Львові чуттєво виконала «Ой, у лузі червона калина» десятьма мовами, якими раніше переклала пісню для популяризації української культури у світі.
«Своїми безчинствами – вбивствами, ґвалтуваннями мирного населення, руйнуваннями росія хоче залякати інших, але ми повинні об’єднуватися навколо світла, щоб воно подолало темряву, – заявила співачка. – Ми несемо світло в суспільство і хочемо підтримати людей, які, можливо, досі ще чогось бояться. Моя місія тут – допомогти вам бути тим промінчиком світла, якого, можливо, в чиємусь житті не вистачає. Я дуже рада бути тут і дякую вам. Я чую багато слів вдячності від українців, але насправді потрібно дякувати постійно вам, тому що ви захищаєте нас, європейців, від того зла, яке суне з росії на Європу».
З листа Ірини «Чеки» Цибух, який вона написала за рік до своєї загибелі на випадок трагедії:
«Зараз 19:19, субота, 8 квітня 2023 рік. Ми з 5-м екіпажем працюємо для розвідки 80-ї бригади, на фоні грає Dream on від Aerosmith, і я вирішила, що за цей рік випадало так багато можливостей загинути, що можна знайти хоча б одну, щоб написати посмертний лист.
Сумно, що ми проживаємо настільки немічні, залежні від суспільного схвалення життя, що лише смерть дозволяє проживати абсолютну свободу. Однак біда у тому, що життя закінчилось, і ця свобода більше не має ніякого змісту. Сьогодні й навіки мені все одно, що про мене, про вас, про цей текст, про усе скажуть люди. Наберуть ці речення «лайки» чи ні, нарешті нічия думка мене не цікавить, я померла.
Свобода – це найвища цінність. Усі, скоро 25 років, минали часто у комплексах і страхах. Але найчастіше цьому шуму не було місця перед моєю свободою. Найбільше, за що хочу сказати дякую собі, батькам, брату, рідним та друзям, дякую, що дозволяли мені бути вільною, жити те життя, яке хочеться...».
