Волинська трагедія: події 1943 року й досі відлунюються в українсько-польських стосунках

Сьогодні, 11 липня, у Польщі на державному рівні вшановують пам’ять жертв Волинської трагедії 1943 року, коли відбулися масові вбивства поляків. Українці теж пам’ятають ці трагічні події, однак наголошують, що Волинська трагедія – обопільні етнічні чистки, адже тоді були вбиті не лише поляки руками УПА, але й українці польською Армією Крайовою

«Еспресо.Захід» розповість історичний контекст подій, причини цієї трагедії, та як зараз українці й поляки оцінюють цю трагічну спільну сторінку історії.

Контекст та причини Волинської трагедії

У польській історіографії ці події називають «Волинська різанина», щоб підкреслити особливий трагізм, який стався понад 80 років тому. Адже ця трагедія є однією з найбільш болючих та суперечливих сторінок в історії українсько-польських відносин, яка стала частиною ширшого конфлікту між українцями та поляками під час Другої світової війни.

Тож, Волинь була частиною Польської Республіки до 1939 року, коли її окупував Радянський Союз відповідно до таємного пакту Молотова-Ріббентропа, який радянці підписали з гітлерівцями. Після німецького вторгнення в СРСР у 1941 році територія перейшла під контроль нацистської Німеччини. В умовах війни та окупації різні групи намагалися скористатися ситуацією для досягнення своїх національних цілей, що призвело до загострення міжетнічних конфліктів.

Причин конфлікту можна назвати багато, але якщо виокремити основні, то такими будуть:

Історичні суперечки між українцями та поляками. До теперішнього періоду, українці та поляки мали довгу історію конфліктів за контроль над територіями, зокрема Волинню та Галичиною. Впродовж століть ці землі були частинами різних держав, що спричиняло часті зміни влади та напруженість між місцевими етнічними групами. Особливого загострення ситуація набула в часи Першої світової війни, коли після розпаду Австро-Угорської та Російської імперій, українці та поляки оголосили про створення своїх держав, що призвело до польсько-української війни 1918-1919 років. У підсумку поляки перемогли, однак не дотрималися слова (згідно з Сен-Жерменським договором) і не надали автономії українцям, що стало причиною формування підпільних націоналістичних організацій, які згодом зіграли вирішальну роль в подіях Волинської трагедії.

Націоналістичні рухи. У роки війни українські націоналісти, організовані в Українську повстанську армію (УПА), прагнули створити незалежну українську державу. Натомість польські партизани, зокрема Армія Крайова, прагнули відновити довоєнні кордони Польщі. Ці два рухи мали протилежне бачення щодо майбутнього західної України, тому й вступили в конфлікт, що призвело до масштабного насильства. Одним із найбільш спірних історичних питань цього періоду є також етнічні чистки українського населення з боку поляків на Закерзонні (на Холмщині та Люблінщині). Суперечливість полягає в різному трактуванні часу цих подій — чи передували вони акціям на Волині, чи відбулися вже після їхнього початку

Окупаційна політика німців й росіян. Також не варто забувати, що як німецька, так і радянська окупаційна влада використовувала стару й перевірену тактику «розділяй і володарюй», щоб утримувати контроль над територіями. Вони сприяли етнічному конфлікту, підбурюючи українців і поляків один проти одного, щоб таки чином їх обох послабити. На цій території діяли у переодягнутих формах з одного боку – німці, а з іншого – радянські партизани, тобто підпільні загони НКВД. Все це спровокувало ланцюгову реакцію взаємної помсти, як каже український історик Павло Гай-Нижник.

Початок сутичок, суперечки істориків та скільки людей загинуло

У березні-квітні 1943 року на Волині відбулося масове дезертирство українських поліціянтів, що перебували на службі у німецької адміністрації. Велика частина з них приєдналися до УПА, мова йде про кілька тисяч осіб. Тоді перший командир УПА на Волині Дмитро Клячківський вирішив, що пора розпочинати активні партизанські дії в регіоні. Для цього треба було позбутися небажаних елементів, які становили для партизанів навіть потенційну загрозу – від комуністів й гітлерівців до поляків.

Перший удар українських партизанів був спрямований проти польських співробітників гітлерівської адміністрації, які охороняли ліси, та поступово напади поширилися й на польську сільську людність, яка компактно проживала в регіоні. Досі невідомо, хто саме ініціював перші масштабні антипольські акції, але частина українських і польських істориків наводять свідчення, що це були «бульбівці» (вони виникли ще в 1941 році завдяки Тарасу Бульбі-Боровцю, який воював як з радянцями, так і з нацистами, у підсумку він посварився з ОУН-УПА й часто діяв самостійно). 

Також варто сказати, що в Організації українських націоналістів виник все більший поділ на волинян і галичан, чиї погляди на діяльність були різними. Дії УПА на Волині були несподіваними, тому дезорієнтували соратників у Галичині, що сприйняли події на Волині без ентузіазму. Частина бандерівців уважала цю боротьбу передчасною.

Польські історики вважають, що пік подій, який припав на 11 липня доводить спланований характер цієї антипольської операції українських партизанів на Волині. Вони пишуть, що в цей день були одночасно атаковано понад 100 польських поселень. Однак українські історики не погоджуються з такими висновками. Зокрема, історик Володимир В'ятрович вважає, що цифра у 100 знищених польських сіл є перебільшеною, оскільки УПА на той час не володіла такими значними силами, щоб одночасно могла атакувати аж 100 польських поселень усієї Волині, до того ж документи також свідчать про атаку на кільканадцять поселень, але не на сотню.

Загальне число жертв Волинської трагедії дуже різниться. Деякі польські дослідники спершу казали про 100 тис. осіб, однак тепер цифри звучать про близько 40 тис. людей. З українського боку загинуло теж декілька тисяч людей. В Українському інституті національної пам’яті кажуть, що фактично встановлено імена 30 тисяч польських жертв та близько 10 тисяч українських жертв цих масових убивств.

«Антипольські акції українців 1943–1945 років дійсно супроводжувалися масовими вбивствами цивільних поляків, які були етнічною меншиною на Волині. До озброєних націоналістів приєднувалося місцеве українське населення, яке довгий час відчувало утиски з боку польської влади. Водночас польські підрозділи Армії Крайової та селянські батальйони теж вдавалися до масових убивств українського цивільного населення не тільки на території Волині, але й на території Польщі», – відзначають в Українському інституті національної пам’яті, наголошуючи, що українці відкриті до конструктивного та фахового вивчення історії Волинської трагедії. «Просимо пробачення у польського народу за страждання, завдані представниками народу українського. Мусимо вшанувати всіх її жертв, вивчити всі її передумови, обставини та наслідки. Забуття чи приховування – неможливе і неприпустиме».

Оцінки українців та поляків Волинської трагедії

В Україні та Польщі Волинська трагедія оцінюється по-різному, адже, якщо українці бачать в цьому обопільну боротьбу, яка була характерна для того часу, то для поляків – це питання розглядається як свідомий геноцид поляків зі сторони українських націоналістів. Одна з причин, чому у Польщі засуджують бандерівський прапор та Степана Бандеру, хоча він до Волинської трагедії не мав жодного стосунку.

В Україні часто наголошують на складності обставин, в яких перебували обидва народи, і на необхідності врахування історичного контексту. Українські історики і громадські діячі підкреслюють, що УПА боролася за незалежність України і що насильство було частково відповіддю на дії польських підпільних сил. Також українські дослідники нагадують, що не лише поляки постраждали, але й українці, тому це спільна трагедія. Натомість польські історики продовжують наголошувати на організованості та масштабності акцій УПА проти поляків, вбачаючи у цьому геноцид.

Поляки видали величезну кількість спогадів, започаткували роботу над відновленням імен жертв польського населення на Волині, здійснили систематизацію та типологізацію дослідницької бази у сфері Волинської трагедії. Українська історіографія значно пізніше розпочала займатись дослідженнями цієї теми, інтерес проявився лише після здобуття незалежності та згодом після Революції гідності. Тому з погляду історичних дискусій, поляки мають значно більше напрацьовану базу й аргументацію, хоча останніми роками українські історики також активно включилися в дискусію.  

Як відомо, у 2016 році польський Сейм ухвалив резолюцію, визнаючи події на Волині геноцидом. Офіційно цей день називається – «Національний день пам'яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої». Тодішній президент України Петро Порошенко одразу висловився, що «жалкує про це рішення Сейму», кажучи, що багато хто захоче «використати це для політичних спекуляцій». Відтоді українські політики й дипломати наголошують, що трагічні події на Волині є «спільним болем обох країн» і поляки не мають бути категоричними у своїх судженнях, щоб політизувати питання.    

Однак серед польських політиків продовжують лунати фрази, що «Україна не вступить в ЄС з Бандерою», як сказав міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський у 2017 році, або, що «Україна зможе вступити до Євросоюзу лише після ексгумації жертв Волинської трагедії», як сказав заступник глави МЗС Польщі Павел Яблонський у 2023 році. Тобто це питання для поляків дуже політизоване.

У 2023 році Сейм Польщі ухвалив резолюцію про вшанування пам'яті жертв Волинської трагедії у її 80-ті роковини, заявивши, що польсько-українське примирення повинно включати «визнання провини і вшанування пам'яті жертв».

Тож, процес порозуміння триває. Яскравий цьому приклад, спільне вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії президентом України Володимиром Зеленським та президентом Польщі Анджеєм Дудою у 2023 році.

«Разом вшановуємо всіх невинних жертв Волині! Памʼять нас єднає! Разом ми сильніші!», – відзначив Зеленський.

Читайте також: росія в ООН влаштувала святковий обід, де головною стравою була... котлета по-київськи.