Як живеться великим бакланам і сірим чаплям – головним господарям острова на озері Світязь? 

 4 хвилини – й наш моторний човен причалює до пірса

Про походження острова, який займає близько семи гектарів, складено багато легенд. За однією з них, записаною всесвітньо відомим Адамом Міцкевичем (1798 – 1855), молода княгиня не захотіла здаватися ворожому війську й зверталася з молитвами до Бога, щоб він захистив мешканців замку від лютої помсти й сховав його під землю. І коли вона вимовляла останні слова молитви, земля нібито розкрилася й поглинула замок, а навколо розлилася вода, затопивши військо ворога. 

Інша легенда говорить, що колись Полісся було морем, а в ньому плавали кити. Потім море висохло, і зосталося лише найглибше його місце – там, де зараз озеро Світязь. А кит, який тут залишився, перетворився на мальовничий острів із романтичною назвою «Острів закоханих».

 Саме озеро Світязь я відкрила для себе ще в 1970-і роки. І, до речі, перші поїздки сюди були не відпочинкові, а робочі. Разом із екологами бувала в цьому краї під час рейдів з метою виявлення порушень з боку відпочивальників (на той час

Шацького національного природного парку з певним режимом і правовим статусом, якого всі мають дотримуватися, ще не було – він  створений у грудні 1983 року). Сталося так, що й на острів вперше потрапила з групою журналістів, здається, в 2011-му, коли особливого резонансу набрала проблема, пов’язана зі згубним впливом великих бакланів. Птахи, які поселилися тут, своїм послідом «спалюють» гілки дерев, а, коли їм на уподобаному дереві стає некомфортно, то перебираються на інше, ще не ушкоджене ними. До того ж, вони живляться рибою, і через них зменшуються її запаси у водоймах, де вони полюють…

Хтось добирається на острів човном на веслах – погребти треба годину, а то й більше. Відчайдухи використовують навіть катамарани, забуваючи, що погода на озері – мінлива, і враз можуть піднятися великі хвилі. А комусь до вподоби – яхта: п’ятнадцять хвилин, і ти – на острові (годинна прогулянка під вітрилами тут коштує тисячу гривень – стільки заплатив чоловік, який в інтернеті ділився своїми враженнями від мандрівки). Ми ж із заступником директора з наукової діяльності

Шацького національного природного парку Василем Матейчиком займаємо місця в моторному човні, який мої попутники доставили, повантаживши зверху на автомобіль, на берег озера в селі Світязь. Інспектор з охорони природно-заповідного фонду України Микола Дмитрук, який цього разу – за керманича, засікає час і, як мовиться, – у добру путь. А та «добра путь» триває, по суті, лише чотири хвилини, ще одна йде на те, аби  причалити до пірса.

Тепер жінки можуть тут і на підборах ходити

По правді, збираючись у це відрядження, думала, що на острові, після цьогорічної, щедрої на опади, весни, знадобляться чумові чоботи (вони на всякий випадок «чергують» у редакційному автомобілі). Забігаючи наперед, скажу, що вони тут справді згодилися б, якби ми прибули сюди раніше. Адже, за словами пана Василя, ще навіть у травні острів був залитий водою. І тоді не врятували б навіть доріжки, викладені з кругляка.

От, власне, я й підійшла до того, що за роки, коли я не була на острові, тут багато що змінилося. Нема вже того компартійного будиночка чи «будиночка космонавтів», як його ще називали. Цю споруду, котра, як розповів Василь Матейчик, була в аварійному стані й служила хіба для колекціонування автографів на зразок: «Тут був Саша» чи… «Ваня», розібрали. Як і задумувалося, її перевезли в урочище Гушово (Гушівський хутір), що на південному березі озера Світязь. Тепер – це будиночок для прийому туристів.

  А на місці будівлі, що обросла легендами не менш, як сам острів чи озеро Світязь, виявляється, викладено дерев’яний настил – облаштовано фотозону для тих, хто сюди завітає в пошуках вражень. Оце і є те будівництво, про яке доводилося чути два роки тому. Ще раз переглянула відеосюжет, у якому одна з лучанок розповідала на камеру про «нахабне втручання у гармонію природи». З її слів, на острові розгорнуте масштабне будівництво, яке може зашкодити природі, зокрема, рідкісним видам рослин та тварин. «Хтось на місці знаменитого «будиночка космонавтів» будує житло…». Розкладена на траві деревина, яка фігурувала у кадрах відеосюжету, очевидно, як будівельний матеріал для зведення «житла», – не що інше, як дошки, з яких і було зроблено настил-фотозону. 

Закінчувався відеосюжет слушним зауваженням, що такого невігластва – будівництва житла на острові – тут не може бути, адже це – територія Шацького національного природного парку. 

Справді цього не могло бути апріорі. А ось те, що новий пірс будували (це також згадувалося у сюжеті), як і те, що тут з’явилися пішохідні доріжки, й тепер жінки можуть тут і на підборах ходити, аж ніяк не суперечить режиму й статусу парку.

Навпаки, таким чином визначено місце, де можна прогулятися, посидіти на лавочці. І, звичайно, пообніматися з …вісімдесятирічною тополею канадського походження, яка має магічну силу, як зазначається в характеристиці дерева. Кажуть, доторкнувшись до неї, можна загадати бажання, яке обов’язково здійсниться.

Море висохло, і зосталося лише найглибше його місце – там, де зараз озеро Світязь. А кит, який тут залишився, перетворився на мальовничий острів з романтичною назвою «Острів закоханих». 

«Тут квартируються, а за здобиччю розлітаються на інші озера»

Поїздка на острів – можливість ще раз повернутися до актуальної теми, яка постала після того, як тут поселилися великі баклани. 

– Ця  проблема – п’ятнадцятирічної давності, – розповідає Василь Матейчик. – В Україні вона – ще давніша. Є дані, що на півдні країни баклани в місцях поселення повністю знищують насадження. А ось ефективних засобів боротьби з таким лихом нема. У нас популяція цих птахів – із Балтійського регіону. Їх важко порахувати, але я прикинув, що на острові зараз 120 гніздових пар бакланів і близько 80 – сірих чапель.

 Йдемо трохи вглиб острова. Пробираємося через зарості кропиви, минаючи розкішні кущі бузини, порічок. Рослинність 
буквально буяє, й не треба шукати відповідь на те, що цьому сприяє: вона ж – під гніздами пернатих, які удобрюють ґрунт. Але послід «спалює» гілки дерев. Тому вершечки їх – безлисті, ніби роздягнені. На одному дереві бачимо домівку баклана, а трохи нижче – чаплі. Пан Матейчик коментує: 

– Це – спільна колонія. Птахи уживаються мирно. Але все одно, якщо говорити про загальну ситуацію, то чаплі гніздяться на периферії, а баклани – у центрі. Колонія – велика, пернатим потрібно багато корму, тож вони тут квартируються, а за здобиччю розлітаються на інші озера, які неподалік. Полюють, до речі, колективно – зграєю. Цікаво спостерігати, як одні, пірнаючи глибоко у воду, заганяють рибу, а інші нападають на неї й виловлюють. Потім міняються ролями.

 Хоч птахи і розлітаються за здобиччю, але чимало з них і на «хазяйстві» залишилося. На жаль, гнізда – високо. Важко «спіймати» у кадрі птахів, які смирно позували б: почувши шурхіт під нашими ногами, вони розлітаються. Але, повірте на слово, ми їх бачили в усій красі й граціозності, незважаючи на те, що чаплі, зокрема, за кольором зливаються з барвами гілок, стовбурів. Василь Матейчик, який знає все про птахів, котрі облюбували острів, каже:

– Раніше баклани селилися переважно на деревах вільхи. Тепер уже гніздяться і на акації, і на ялині. Ми підемо й подивимося, чому вони покидають старі насиджені місця. 

«Птахи почуваються, скажемо так, «у своїй тарілці»

Ми так і зробили. Правда, для того, аби зекономити час, вирішили не йти пішки на другий бік острова, продираючись через зарості, а об’їхати довкола острова на «моторці». А вже із тамтешнього пейзажу секрет «міграції» бакланів очевидний – оскільки тут дерева повсихали, то частина пернатих перебралася у комфортніше місце (до речі, з часом берези вже відновилися, зазеленіли). Власне, звідси починалося заселення острова великими бакланами…

 У червні співробітники Шацького національного природного парку провели дослідження колоній баклана великого та сірої чаплі. З приводу того, що вони показали, Василь Матейчик розповідає:

– Гніздові колонії залишилися приблизно на рівні минулого року. Тобто – все стабільно, і ми підтверджуємо, що птахи почуваються, скажемо так, «у своїй тарілці».

 Стосовно того, що баклани великі завдають шкоди (цей птах не лише нищить дерева, а й потребує в день до двох кілограмів риби), свого часу озвучувалися різні варіанти регулювання їх популяції. Оскільки не можна їх відстрілювати, бо це – територія національного природного парку, то хтось пропонував викидати яйця з гнізд чи проколювати їх. А ось що каже пан Василь:

– Навіть якби це не була територія національного природного парку, то про відстрілювання бакланів й мови не може бути: почнемо таким чином  регулювати кількість птахів-хижаків – втратимо, відлякавши, сірих чапель, яких у нас не так багато.

Виходить, треба змиритися з цим і прийняти. 

…Коли наша «моторка» вже вирушала у зворотній шлях, до острова підпливали на байдарці двоє молодих людей. Сама собою пригадалася ще одна інформація, яка «гуляла» в інтернеті, – з приводу того, що відвідування цього куточка, оповитого легендами, заборонене.

– Неправда. Це – відкрита рекреаційна зона. Обмеження – лише на час, поки птахи гніздяться й висиджують потомство, – наголосив Василь Матейчик.

А це вже йдеться про всім нам відомий «сезон тиші» в лісах, передбачений природоохоронним законодавством не лише для національних 
парків.

Катерина ЗУБЧУК.

Читайте також: «Волинянка відзначила поважне 95-річчя».