Друзі, давайте здійснимо мрію маленької волинянки Софійки! 

4-го квітня, в результаті ворожого обстрілу в районі населеного пункту Кіндрашівка Харківської області, не стало волинського захисника-сапера на псевдо Макар – Романа Макаревича. Найкращого чоловіка, тата трьох донечок, сина та вірного друга, як для своєї родини, так і для всієї громади. 

«Ми спілкувалися по відеозв’язку чи обмінювалися повідомленнями, як тільки з’являлася така можливість. Хоч Роман був на війні, не покидало відчуття, що він – поряд. А зараз – така порожнеча… У той трагічний четвер ми, як це часто бувало, розмовляли вранці про плани на день. Він запитував, з яким настроєм доньки пішли у дитсадок… Згодом була ще одна коротка розмова, а після обіду я надіслала чоловікові фото дівчаток у садочку. Ці світлини він так і не побачив…», – каже крізь сльози дружина Вікторія.

Мешканець села Зоря Володимирського району у 18 років став свідком Скнилівської трагедії 2002-го, де внаслідок падіння під час авіашоу на львівське летовище загинуло 77 осіб і постраждало близько 250 людей. 18-річний строковик тоді збирав останки понівечених тіл. Це було першим серйозним випробуванням у житті чоловіка. Після такої події 15 років був працівником органів внутрішніх справ та Національної поліції, де отримав звання майора.

 Як тільки росія напала на Україну в 2014 році, він вирушив на Донецький фронт. Потім ніс службу на Луганщині, під прикриттям забезпечував громадський порядок у Сєверодонецьку. У 2020 році підписав контракт на військову службу в 14 ОМБр імені князя Романа Великого, де зустрів повномасштабну війну. 

23-го травня 2023 року збройними формуваннями російської федерації було здійснено скидання боєприпаса з квадрокоптера на позиції в районі населеного пункту Лиман Перший Харківської області. Роман Макаревич одержав поєднане вогнепальне осколкове поранення грудей та кінцівки. У липні після хребетного поранення дивом уникнув інвалідності.

«Роман проходив лікування й реабілітацію чотири місяці, тож мав змогу побути вдома і насолодитися обіймами донечок. Кожного дня ми намагалися викроїти час лише для нас двох, поговорити, помріяти, часто вечорами їздили у Володимир, влаштовуючи собі невеличкі побачення за чашечкою кави. Ми не говорили про війну, лише будували плани на щасливе майбутнє, – ділиться Вікторія. – У той період Роман мав нагоду зустрітися з друзями і колишніми колегами, адже завжди був компанійським… Нині я вдячна їм за підтримку, яку отримую зараз, а тоді ми не знали, що іншої можливості побачитися не буде. Так чекали його влітку у відпустку додому – чоловік хотів приїхати на день народження молодшої донечки».

Пройшовши процес відновлення, воїн щоразу повертався у стрій, до своїх побратимів з якими пліч-о-пліч вирушав і на завдання, й на перепочинок. Розповідав дружині, що хороші люди поряд із ним, з якими можна і серйозно поговорити, і пожартувати.

«Він був жвавий, як живчик, але міцний, як кремінь! Веселої вдачі і доброго серця. Моя люба дитина, – плаче від горя втрати, і гордиться водночас мама Людмила Варфоломіївна. – Нікого ніколи не образив. Відповідальний, витривалий, ідейний, вмотивований. «У листопаді 2023 року, коли їхній підрозділ виходив з оточення в Соледарі, Роман проплив 800 метрів проти студеної течії у бронежилеті та з автоматом». Він був єдиним із солдатів, хто зміг у таких складних умовах вийти з важкою амуніцією та зброєю, інші дорогою скидали вантаж. Життя ж – важливіше! 

Ми поховали Романа на малій батьківщині, в селі Малі Голоби Камінь-Каширського району, звідки пустило пагони його родове коріння. Не стало мого первістка, але хочу мати тут хоча б грудочку землі, де я могтиму виплакатися, висповідатися, погомоніти з сином, принести йому квіти».

«Я часто їжджу на могилу чоловіка. Беру з собою й донечок, яким поки що складно пояснити, чому не можна подзвонити до тата. Та вони знають що він – назавжди з ними», – каже Вікторія.

Роман Макаревич був нагороджений медалями «За військову службу Україні», «15 років сумлінної служби», «Учасник АТО», відзнаками МВС України «За відзнаку в службі» II ступеня, «За протидію дитячій злочинності».

У пам’ять про Героя Володимирська міська рада має намір назвати одну з вулиць його ім’ям. Заява про перейменування вулиці Тихої на вулицю Романа Макаревича, вже набрала необхідну кількість голосів. 

Дружина закликає всіх небайдужих підписати петицію, щоб її чоловікові, який героїчно віддав життя за Україну, присвоїли звання «Герой України». Посилання можна знайти у фейсбуці Вікторії та на офіційному сайті інтернет-представництва

Президента України. Представники редакції, які вже поставили підписи, просять долучитися до цього і вас, дорогі наші читачі.