Анатолій Никонюк тримає у пригорщах зерно нового врожаю. Дивлячись на цю світлину, одразу згадуються слова знаменитого волинського Піснедара Степана Кривенького: «Ціни немає хлібові святому, рукам, що хлібом пахнуть золотим!».
Волинський аграрій Анатолій НИКОНЮК: «Нині на вагу золота – водії, механізатори, бо половина з них воює…»
Україна втретє жнивує у тяжкий воєнний час. «Воїни й земля сьогодні – це святе, а бути з хлібом – так само важливо, як і зі зброєю», – цими словами описує спекотну пору на фронтах і полях рідної країни Анатолій Никонюк – заслужений працівник сільського господарства України, депутат Волинської обласної ради, почесний громадянин Луцького району, засновник і багаторічний керівник ТзОВ «Городище»
«Городище» стійко переборює труднощі війни й залишається духовною душею жителів Городищенської та сусідніх територіальних громад, потужним спонсором їхнього добробуту, надійним меценатом Української армії. Днями митрополит Київський і всієї України Епіфаній нагородив 72-річного Анатолія Никонюка орденом Архистратига Михаїла за заслуги перед Помісною церквою, а захисники з усіх фронтів, знову подякували Анатолію Олександровичу, бо завдяки і його меценатству вони чекатимуть й читатимуть «Волинь», повсякчас сповнену нашою вірою в них, теплом рідного дому й любов’ю до України. До слова, пан Никонюк теж не уявляє без нашої газети своєї світлиці.
Анкета читача газети «Волинь»:
1. Прізвище, ім’я, по батькові, освіта, професія... Никонюк Анатолій Олександрович, голова наглядової ради ТзОВ «Городище». Закінчив Володимир-Волинський технікум гідромеліорації і механізації, Львівський політехнічний інститут.
2. З газетою «Волинь» я… споконвіків. А якщо серйозно, то традицію передплачувати це видання успадкував від своїх батьків. До газети звикла і моя хата, і душа. Не скажу, що читаю завжди все, але, як це було в отчому домі, в моєму теж преса завжди на чільному місці.
3. Якими закарбовуються на життєвій ниві воєнні жнива? – Вони нелегкі, але нарікати не час і нема часу. Хліб і до хліба мусимо зібрати. Труднощі такі, як і у всіх: через брак електроенергії все працює на генераторах, ціни на пальне зростають, а тим часом, вартість зерна не підвищується. На вагу золота нині – водії, механізатори, бо половина з них воює.
Днями закінчили молотити ріпак із врожайністю 40 ц/га й взялися до збору зернових на площі приблизно 3000 гектарів. Наразі врожайність становить 60–65 ц/га, проте ця цифра ще не остаточна.
Торік ТзОВ «Городище» сплатило в державну казну більше, ніж 60 мільйонів гривень податків.
4. ТзОВ «Городище» завжди славилося добропорядністю лідерів щодо своїх обов’язків перед людьми, громадою, державою. Жителі, скажімо, сіл Городищенської й частково Горохівської громад, в яких ви орендуєте земельні паї, іншого господаря-орендаря не бажають: настільки вагомим, вимірюваний мільйонами гривень, є ваш внесок у їхній добробут, соціальну сферу, духовність… – По-іншому й бути не може. До слова, торік «Городище» сплатило в державну казну більш, ніж 60 мільйонів гривень податків. Вчасно розраховуватися з людьми й державою – це справа честі, а вкладати гроші в благоустрій, у сільські школи, дитячі садки, в амбулаторії, церкви, вочевидь, це – моя щаслива доля й так написано Богом для хліборобського роду Никонюків.
5. Сьогодні ТзОВ «Городище» очолює ваш син Олександр, а внук Тарас уже є його заступником… – Радію цьому як кожен чоловік, батько, дідусь, справу якого цінують, продовжують і люблять найперше найдорожчі люди.
6. Що скажете з висоти своєї мудрості про цю ненависну війну? – Воювати має кожен на своєму місці: на фронті – стріляючи, в тилу – працюючи. На належний рівень потрібно підняти престиж військових, щоб українці ставали в ряди захисників держави добровільно. Головне, щоб ця війна не стала для когось бізнесом. Дуже прикро слухати, коли люди в селі бідкаються нестачею зброї в окопах, говорять про дефіцит професійних командирів, переповідають фронтову поговірку: чим менший чин – тим більше їх на «нулі»…
7. Черговою потрібною родинною справою селяни називають реконструкцію колишньої амбулаторії в селі Шклинь під житловий будинок. Як плануєте: скільки людей там мешкатимуть і коли будуть мати новосілля?
– Взялися облаштувати квартири для 12 сімей. Задля цього розібрали до першого поверху схожий на руїну колишній заклад медицини. Робота йде не так швидко, як хотілося б, але на те є вагома причина. Паралельно займаємося реконструкцією тваринницьких ферм у Городищі, Ярівці, Григоровичах і Мартинівці. Щоб реалізовувати тваринницьку продукцію за кордоном, мусимо дорівнятися до європейських вимог і стандартів. Та міркую, що входинам у нові оселі люди радітимуть уже цієї осені. Гарними будуть квартири, з усіма зручностями й навіть підвалами. Можливо, хтось схоче викупити собі таке помешкання.
8. Народна мудрість каже, що «хто рано встає, тому Бог дає». Це – про вас?
– Мабуть, так, бо мій робочий день починається о 4:30.
9. Ви завжди з великою повагою говорите не лише про хліборобів. Однаково шанобливо словом і ділом підтримуєте освітян, медиків, спортсменів, культпрацівників… Якою піснею заслуховуєтеся? Мені подобається все, що зветься Україною й українським. З юності дуже любив танцювати. Українськими піснями заслуховуюся всіма, а улюблена – «Ой, смереко, розкажи мені, смереко…».
10. Як любите відпочивати, якщо, звісно, знаходите час на відпочинок? – Точно не влежу на пляжі. Жодного разу не був на морі, бо не хочу. По кілька днів витримував оздоровлення в Трускавці, зате до війни із великим задоволенням організував працівникам нашого товариства поїздки в Карпати й залюбки теж їздив із ними. Оце був справжній відпочинок, приємний і бажаний, наче з рідними людьми. Закінчиться війна, повернуться додому з фронту хлопці, й ми неодмінно відродимо цю традицію, бо вона теж започаткована, щоб «Городище» звалося родиною у своїх багатих селах, у мирній і красивій Україні.
Записала Леся ВЛАШИНЕЦЬ.
