Кажуть, Фрумтьє ніколи не пошкодувала, що вийшла заміж за Мозеса Мендельсона.
«Віддай краще горб мені, а їй дозволь бути красунею»…» (Історія кохання)
Мозес Мендельсон, дідусь відомого німецького композитора Фелікса Мендельсона-Бартольді, був далеко не красенем. Крім низької статури, його поставу псував гротескний горб
Одного дня він відвідав гамбурзького купця, в якого була дуже вродлива донька на ім’я Фрумтьє.
Мозес шалено закохався в неї, але дівчину відштовхувала його потворна зовнішність.
Коли настав момент прощання, Мозес набрався сміливості й піднявся сходами до кімнати цієї красуні, щоб скористатися останньою нагодою порозмовляти з нею.
Вона була такою гарною, але Мозеса дуже засмучувало, що дівчина не хотіла й поглянути на нього.
«– Ти віриш у те, що шлюби укладаються на небесах?»
Після декількох спроб заговорити з нею, він несміливо спитав її:
– Ти віриш у те, що шлюби укладаються на небесах?
– Так, – відповіла вона, не відриваючи погляду від підлоги. – А ти?..
– Так, вірю, – відповів він. – Знаєш, на небесах щоразу, коли народжується хлопчик, Бог повідомляє йому, з якою дівчинкою він вирушить на землю. Коли я народився, мені вказали на мою майбутню дружину. А потім Бог додав: «Але твоя дружина буде горбатою». Тоді я вигукнув: «Ох, Господи, жінка з горбом – це була б трагедія, віддай краще горб мені, а їй дозволь бути красунею»…
Тоді Фрумтьє підняла погляд, щоб поглянути в очі Мозеса, і в її очах немовби промайнув якийсь спогад.
Вона простягнула йому руку. Трохи згодом Фрумтьє стала його дружиною.
Невідомий автор.
Які упередження бувають у нас щодо тих, хто є не таким, як ми, щодо неповносправних, людей з особливими потребами, тих, чия думка відрізняється від нашої, тих, хто живе не за нашими звичаями, до бідних, до іммігрантів, до футбольної команди суперника, до людей інших релігій і так далі…
Правда в тому, що, якими віруючими ми не були б, якими розумними себе не вважали б, ніхто з нас насправді не знає, чого ми тут, і чому все відбувається саме так. Тому насолоджуймося життям, ділімося з іншими, єднаймося.
Додаваймо замість того, щоб віднімати. Ми ж також є «інакшими» для інших людей.
Ну ж бо… потіснімося трішки, бо на лавці життя є місце для всіх…
Росаріо ҐОМЕС, оповідання з книги «100 промінчиків світла. Притчі на щодень» (видавництво «Свічадо»).
Читайте також: «Рости ж, моя лілія…» Донька Лілія….
