«Волинь мені подобається, тут приязні, толерантні, хороші люди. І з терикона вже видно Європу...».
«Якщо нова шахта у Нововолинську почне добувати вугілля, то бюджетних коштів вона не потребуватиме»
Чи буде добудована й здана в експлуатацію шахта №10 «Нововолинська»? Коли там «піде» перше вугілля й скільки коштів потрібно для запуску першої лави? Чи вдасться забезпечити виробничий процес кваліфікованими кадрами? Про це та інше, що стосується актуальних сторін стратегічного довгобуду, – в ексклюзивному інтерв’ю із виконувачем обов’язки директора ДП «Дирекція по будівництву об’єктів» Сергієм СІВЦОВИМ (на фото)
«Шахта сама себе окупить»
– Найбільша проблема нашого підприємства – це недостатнє фінансування, яке дозволило б робити більш дієві кроки щодо швидшого запуску шахти, – розпочав бесіду Сергій Валентинович. – Ми, в принципі, вже мали конкретні плани, як це зробити. Але їх втілення пригальмував наш навіжений сусід, який знищив майже всю теплоенергетику. Після того, як були зруйновані Трипільська і Зміївська ТЕС, зупинилися майже всі вугільні підприємства. Шахти зараз працюють практично на склад. Надіємося, що у вересні, якщо не станеться якихось збоїв, ситуація проясниться.
– Як зараз йдуть справи на нашій, вимученій тривалим зведенням, «Десятці»?
– Що можемо, те робимо. Питання, які можна вирішувати на рівні центру, зараз пригальмували. У вересні, надіємося, щось стане зрозуміло.
Відкачуємо воду. Паралельно відновлюємо обладнання, яке не було задіяне 8–10 років. Є ключові спеціалісти, які можуть навчати інших. Є, звичайно, наші «східняки», але 90 відсотків – місцеві. З організацією «Нафтогазпроект» уклали договір на виготовлення проєкту на запуск першої лави, який на кінець липня вже буде готовий. До слова, за власні кошти. Основна проблема шахти та, що попередній проєкт робився ще в радянські часи.
Разом із тим чекаємо на остаточне слово ще від однієї поважної структури, яка має дати відповідь на ключове питання: «Що вигідніше: шахту №10 добудовувати чи закривати?» Попередньо, згідно з їхніми висновками: для запуску двох лав, які даватимуть вугілля, потрібно 6 млрд гривень. А для закриття об’єкта протягом 2025 року – 1 млрд 200 млн гривень. За нашими ж підрахунками, для того, аби почала працювати перша лава, вистачить 250 млн гривень, після чого вона сама себе окупить впродовж двох років.
«Копальню треба не закривати, а запускати»
– Сергію Валентиновичу, а чи є розуміння ваших аргументів у Міністерстві енергетики?
– Звісно, що підтримка є. Я вже з цього приводу мав співбесіду в профільного міністра. Є принципова позиція, що шахту треба не закривати, а запускати. Для розрахунків скрізь користуються методичкою 1985 року, коли в шахті не повинно було залишатися жодної тонни вугілля. Тобто, брали все – суцільна конвеєризація. А нам потрібне лише якісне вугілля. І ми за основу взяли економічну складову. У цієї шахти є один великий плюс. Це – нове підприємство, хто б там що не говорив. Виробки стоять дуже добре, і її собівартість невелика в цей момент. Тому приклали максимум зусиль (на це знадобилося більш ніж місяць), аби внести в проєкт ті зміни, які відображатимуть реальний стан справ.
Я категорично проти такого поняття як політична доцільність при призначенні людей на відповідальні посади. Скрізь повинні бути фахівці, тоді й матимемо менше проблем.
– На вашу думку, який може бути проміжок часу між тим, коли проєкт буде готовий, і коли «піде» перше вугілля?
– Я скажу, який період між початком фінансування і першим вугіллям. Це приблизно – 6–7 місяців. Як вже зазначав, необхідні документи виготовляємо не за державні кошти. Вже маємо деякі плани й щодо дофінансування шахти.
– А яким чином підприємство має стати прибутковим?
– Через рік після запуску річний прибуток має бути майже 200 млн гривень при річному видобутку 170 тисяч тонн вугілля. Для порівняння: шахта «Бужанська» за 2023 рік видала на-гора – 18 850 тонн, це – близько півтори тисячі тонн у місяць.
– А немає побоювання, чи буде кому добувати з-під землі «чорне золото»?
– Звісно, що є. Згідно зі штатним розписом, затвердженим міністерством, тут працюватиме 619 осіб. Зараз по штату – 123 людини, а реально трудиться 92… Чому не вистачає фахівців на шахтах – всім відомо. Я добре розумію ситуацію в країні, але є закон про бронювання працівників видобувної галузі – і його потрібно виконувати.
– Шахту №10 ви бачите в структурі державного підприємства «Волиньвугілля»?
– Ні, бо таке об’єднання є, а шахт, які його складають, майже немає. Існує, звичайно, соціальний момент, а здійснювати керівництво немає ким. Як відомо, «дев’ята» шахта йде на закриття. Ситуація на «Бужанській» – теж не найкраща. Вони запустили одну лаву й чекають відновлення основної. Видобуток там мізерний. Свого часу тривалий час працював директором на шахті імені Сургая, що на Донеччині, а загалом я у вугільній промисловості – більш як 30 років. До слова, у 2012-му це була єдина (!) прибуткова підземка в Україні з річним видобутком понад 600 тисяч тонн. Зараз там – пустка. І взагалі, вугільна промисловість Донбасу вже покладена. Сумна історія, яка продовжується, бо «прильоти» є частими, росіяни не перестають все нищити.
«Нам не потрібні будуть бюджетні гроші»
– Коли ви все ж таки сподіваєтеся на надходження необхідних коштів?
– На нинішній рік для утримання підприємства в безаварійному стані нам закладено 116 млн гривень. Кошти надходять вчасно. Планували відновити породний підйом, але коштів на це не отримали. Є надія, що при позитивному розвитку подій 250 млн гривень, причому на зворотній основі, отримаємо наступного року. Після цього шахта ці кошти зможе повернути за два – три роки, а за цей час ми підготуємо якраз другу лаву. Плануємо видобувати таке вугілля, яке не потрібно збагачувати.
Зараз намагаємося продавати паливо супутнього видобутку. Але знову ж таки, аби обминути ЦЗФ (Центральну збагачувальну фабрику), яка, найближча, в принципі, не працює. Тобто, рядове вугілля повинно виходити із золою до 35 відсотків, яке забирає електростанція на спалювання. Окрім цього, я впевнений, що половину нашого вугілля заберуть на місці. При зольності 35 відсотків ціна нашого коливатиметься в межах 3500 за тонну.
– Сергію Валентиновичу, коли шахта перебувала в занепаді через відсутність нормального фінансування, багато з обслуговуючої інфраструктури було зруйновано. Взяти хоча б залізницю…
– Знаю, що була дана команда ДП «Волиньвугілля» відновити її. Кошторис на відновлення приблизно 10 кілометрів залізничного полотна в них вже є. А у 250 порахованих мільйонах теж закладені кошти на ремонт залізниці. Треба замінити шпали, оновити під’їзні шляхи на станції «Центральна» тощо. Є ще деякі варіанти для «реанімації» всього необхідного для успішного видобутку вугілля, але оскільки вони «сирі», то не варто озвучувати.
– Часто можна почути сумніви щодо наявності пластів, які буцімто тягнуться за кордон, у бік Польщі?
– Скажу однозначно: нам вистачить своїх полів, тому за Буг пробиватися немає жодного сенсу. За попередніми скромними підрахунками, маємо понад 30 мільйонів тонн покладів, а цього вистачить не на один десяток років.
«Спочатку треба добути вугілля, а тоді вже закривати шахту»
– Як плани щодо введення в експлуатацію «Десятки» вписуються в концепцію «справедливої трансформації вугільних регіонів», яка передбачає повну ліквідацію вугільних підприємств?
– Я думаю, що поки що рано ставити крапку на Волинському вугільному регіоні. Трансформація розрахована до 2035 року. Це – немалий проміжок часу, давайте його проживемо. Побачимо, що буде на Донбасі, і як розвиватиметься ситуація на новозбудованій шахті. Єдине зауважу, що не згідний із тим висловом, що вугільна промисловість – збиткова, шахти потребують лише дотацій. Так, державна підтримка в основному повертається назад у бюджет – у вигляді податків, сплачених шахтарями комунальних послуг, витрачених на покупки в магазинах та інші послуги. І жоден шахтар не має рахунків у офшорах. Тому, навіть при заробітній платі у 30–40 тисяч гривень, яка має бути на «Десятій», – це користь для територіальних громад і в цілому для держави.
– Чи бували раніше на Волині? Чи легко адаптувалися тут, аби виконувати управлінські функції?
– Я вже два роки живу на Волині. Досі тут ніколи не був. Скажу відверто, в моєму розумінні цей край уявлявся втраченим регіоном у плані видобутку вугілля. Тепер цю думку спростував, ознайомившись із ним ближче. Знаю, що необдумані дії високопосадовців, у результаті яких було закрито чимало шахт і на Донбасі, і на заході країни, заподіяли велику шкоду гірничій галузі й економіці загалом. Тому я категорично проти такого поняття як політична доцільність при призначенні людей на відповідальні посади. Скрізь повинні бути фахівці, тоді й матимемо менше проблем. Не можу сказати, що десь кращі, а десь – гірші вугілля і гірники… Волинь мені подобається, тут – приязні, толерантні, хороші люди. І з терикона вже видно Європу (сміється).
В перерві між нашою розмовою, з очільником шахти №10 спілкувався депутат Нововолинської міської ради, помічник народного депутата Ігоря Гузя – Валерій Мних. Через нього Сергій Сівцов передав народному обранцю прохання, які стосуються виробничо- економічної діяльності підприємства.
…Після інтерв’ю зупинилися на хвильку у красивому, по-сучасному відремонтованому фойє, біля скульптури Святої Варвари, яку вважають покровителькою шахтарів. Багато людей біля неї моляться, просячи прихильності до тих, хто трудиться на «Десятій шахті» й для нашої України. Може, дасть Бог, і доля усміхнеться цьому легендарному підприємству-довгобуду?
