Військова медикиня Хуліганка з Волині за два роки служби брала участь в евакуації сотень бійців

Закінчивши з відзнакою ковельський медичний коледж дівчина 10 років працювала на посаді медичної сестри реанімаційного відділення ковельського МТМО. І як зізнається сама Яна – це була справжня школа життя…

Про військову медикиню розповідають на фейсбук-сторінці 100-ої окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ.

Втім, в жовтні 2022 року медикиня змінила білий халат на піксель.

«Відчуття страху (за родину, за домівку) не покидало мене із початку повномасштабного вторгнення, тому я вирішила діяти та пішла до військкомату. Тричі мені відмовляли, але моя впертість та наполегливість зіграли вирішальну роль і згодом я приєдналася до лав 100 бригади. Коли комбат вперше мене побачив, то запитав: «Що ти тут така мала робиш?», – пригадує Яна.

Але вже незабаром скептицизм керівництва змінився на захоплення, адже своїм професіоналізмом та самовіддачею медикиня заслужила авторитет та довела, що вона тут не випадково. Та й на думку самої дівчини, найкращою відзнакою роботи медика є врятоване людське життя.

За два роки служби Хуліганка (так-так, саме такий у нашої героїні позивний!) брала участь в евакуації сотень бійців, проте найбільше нашій співрозмовниці запам’ятався випадок, котрий стався на Покровському напрямку. Тоді підрозділ Яни працював на межі можливостей.

«Одного разу нам довелося евакуйовувати бійця 110 бригади. В нього була пробита легеня, ушкоджені голова та кінцівки, на які вже був накладений турнікет – його стан був вкрай важким. Аби відновити кровотік і виграти трохи часу ми вирішили ризикнути й послабити джгут. Пізніше колеги зі стабпункту розповіли Сергію (так звали пораненого): «Завдяки цій тендітній дівчині ти залишився живим». А за місяць він знайшов мій номер і зателефонував аби подякувати. Це було дуже зворушливо», – пригадує Яна.

Попри напружений графік дівчина не втомлюється вдосконалювати свої навички, адже переконана: «Досконалості немає меж», а для цього необхідно невпинно працювати та й про розвиток не забувати.

Співрозмовниця переконана, що левову частку успішного виконання будь-якого завдання становить довіра до побратимів.

«Я вірю в наших хлопців-піхотинців. Вони своєю чергою впевнені в нас – медиках. Не раз доводилося чути від побратимів фразу: «Ідучи на позиції ми знаємо, що ці нас витягнуть і за будь-яких обставин нададуть допомогу», – ділиться спогадами Яна.

Хуліганка переконана, що ми здобудемо Перемогу. І буде це доволі швидко та певною мірою несподівано.

На Волині з перемогою на Яну з нетерпінням очікують батьки Валентина Адамівна та Анатолій Панасович, а також трирічний син Артем. На запитання про мрію, Яна ледь стримуючи сльози відповідає: «Хочу дати сину ту любов, яку зараз дати не можу».

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ