Як у Луцьку відбувався літературний фестиваль «Фронтера»

 Це новий туристичний об’єкт, створений на основі відреставрованої пам’ятки архітектури національного значення. Вперше фестиваль відбувався просто неба. І це була добра ідея, попри спеку та сонце.
Велике подвір’я вмістило усіх охочих. Утім слухачі спонтанно створили самі з себе сонячний годинник, пересуваючись у тінь. Якби хтось він безперервне знімання з повітря, картинка вийшла б напрочуд ефектною. Проте зауважимо, що знайти собі місце не лише в холодку було складно: ніхто нікуди не йшов, уважно слухаючи дискусії, презентації та літературні читання. За два дні «Фронтери» захід відвідало майже 2 тисячі людей.
Нагадаємо, що фестиваль було засновано у 2018 році, провели його тричі, потім організатори взяли паузу і ось він знову відбувся з фокусною темою «Зміна ролей».

Про ролі та цілі

На «Фронтері» без проблем можна було провести цілий день: тут було все, що потрібно. Цікаві розмови, розумні тексти, відчуття себе своїм серед своїх. Тут було комфортно в усьому – переклад, зокрема і жестовою мовою, доступність, продуманість деталей тощо.

 Все починалось зі входу: волонтери були одягнені у футболки із цитатами Петра та Павла Коробчуків, луцьких письменників, батька й сина. Тема «Зміна ролей» починалась також від входу: на кубах з фотографіями можна було побачити письменників, які пішли на війну або стали волонтерами.

Зрозуміло, що тема війни присутня в усьому: в текстах, які звучать зі сцени, у фотографіях тих, хто був колись на «Фронтері», але зараз не можу бути тут, адже боронить країну. У QR-кодах, які можна було побачити буквально усюди. Це благодійний фонд «Ангар» збирав кошти на дрони та РЕБи. Прибуток від продажу ексклюзивної продукції партнерів і мерчу фестивалю «Фронтера» організатори перерахують на їхній п’ятнадцятимільйонний збір.

Цікавий вихід знайшли волонтери у певний момент: коли розкупили увесь фестивальний мерч, вони привезли маленькі кактуси, учасники фестивалю лишили на вазонках свої підписи, а дбайливо вирощені рослини віддавали за донати.

Загалом креативу та вміння швидко реагувати на виклики тут не бракувало. І це все йшло у поєднанні з чіткістю та дотриманням розкладу. Але повернемося до наповнення.

Війна була й у табличці «У полоні нема свят», яка стоїть біля столів з книгами, листівками, футболками від Азов.One.

«Мені дуже хочеться, щоб ці два дні закарбувалися у вашій пам’яті. Для когось, щоб ви поїхали потім десь далеко і розповідали, що Луцьк — неймовірний. А для когось, щоб ви потім черпали у цих двох днях свої сили і мотивацію. Щоранку прокидалися і мали сили на мрію», – сказала під час відкриття фундаторка фестивалю Елла Яцута.

Проте головною, очевидно, була література.

«Одна з головних функцій фестивалю «Фронтера» – не лише показати, якою є сучасна європейська література, а й розповісти іноземним учасникам про актуальну ситуацію в Україні. Це допоможе налагодити культурний діалог та протидіяти наративам російської пропаганди на міжнародній арені», – говорить Елла Яцута.

На фестивалі не було заплановано паралельних подій, це зручно, адже він вийшов цілісним, повністю осяжним та комфортним. І емоційно, і інтелектуально, і фізично.
У фестивалі взяли участь письменники та письменниці з України, Польщі, Іспанії, Франції та Португалії. Серед них: Юрій Іздрик, Ірена Карпа, Макс Кідрук, Марічка Паплаускайте, Євгенія Кузнєцова, Малґожата Реймер, Ришард Купідура Фабріс Депре, Марина Пономаренко, Ія Ківа та інші.

Усі вони взяли участь у дискусіях, перекладацьких майстернях, розмовах довкола нових книжок, літературних читаннях. Загалом під час фестивалю відбулося 18 подій. Участь у них взяло понад 30 митців із 5 країн – Польщі, Франції, Португалії, Іспанії та України.

Чи можливі вірші під час війни? Чому російська пропаганда все ще звучить так голосно? Яким у світі є голос України? Чим є культура в часи війни? Ці питання звучали протягом фестивалю.

Про що «Фронтера»?

Очевидно, що попри важливі розмови кулуарах, фестиваль зробив його контент. І хоча передати кількома словами його важко (він був насиченим та вагомим) спробуємо бодай пунктиром окреслити головні теми «Фронтери».

 Літературознавець Ростислав Семків прочитав лекцією на тему «Як пов’язані українська та романська літератури». Жодна з літератур з давньою традицією не пережили такого чорного дня, коли б в один день розстріляли двісті її найкращих письменників, вважає Семків.

Журналістка Марічка Паплаускайте презентувала книгу «Потяг приїздить за розкладом», де вона розповідає історії що відбувались на Укрзалізниці у перші дні повномасштабного вторгнення. Також вона говорила і про необхідність фіксувати сучасну історію та не дати подіям, що відбуваються, стертись у пам’яті.

Репортерка Ана Франса поділилась тим, як пише про інші країни та культури, зокрема про Україну. Її книга «Тарас Шевченко з простреленою головою» насамперед – про війну. Але, крім того вона намагається долати усталені стереотипи про країну та її людей.

Учасником фестивалю став Езра Пастор, український історик та художник, який говорив про історію, традиції та культуру свого народу, караїмів, яких залишилось дуже мало.

Говорили й про волинських шістдесятників, які протистояли русифікації. Про це розповіли історики Леся Бондарук та Богдан Паска. Важливою стала розмова на тему «Література проти тиранії».

 Дискусія про російсько-українську інформаційну війну в європейському просторі, у якій взяли участь польський дослідник та перекладач з Польщі Ришард Купідура, письменниця Ірена Карпа тощо. Це важливі сьогодні проблеми потрібно артикулювати.

Було й чимало віршів, зокрема від точної та вишуканої Марини Пономаренко. А завершив фестиваль Юрко Іздрик, якого рідно зараз можна побачити на публічних подіях.

Також були й музика, й стартап. «Фронтера» – це про синергію, про культуру у непрості часи, про важливість бути разом, про зв’язки, які неможливо зруйнувати.

«Зрозуміло, як непросто творити культуру в погані часи. Той, хто творить, мусить хоча б час від часу обережно ходити поза спинами інших, зазирати, помічати, порівнювати. Мусить бачити більше, ніж інші. І саме це є важким у час війни. Реальності завжди забагато, а від надміру знання про ТАКУ реальність може просто заціпити. Саме тому культуру під час війни підстерігає небезпека мовчання. Немає нічого простішого, ніж замовкнути перед лицем жахливої реальності. Але ніколи мовчання не є таким руйнівним, як у час війни», – такою була промова Остапа Сливинського на початку фестивалю.

Влучно, адже головним досягненням «Фронтери» стало подолання небезпеки мовчання. Подолання талановите та вміле. Тепер дуже хочеться приїхати до Луцька на п’яту «Фронтеру». І поговорити про відновлення. У цій атмосфері це мало б вийти ідеально.

Катерина СЛІПЧЕНКО, Захід.НЕТ.